Золотая рыбка - Обе-Рек, Tyufyakin Konstantin

Он ловил упрямо золотую рыбку,

Он закинул невод безрассудно в душу,

Доставал аккорды и слова-обрывки,

Чтобы стало больно, чтобы было лучше.

Он не спал ночами и курил сомненье,

Вынимал из пачки и тушил в куплетах,

И мешались с пеплом сны-стихотворенья,

И вопросы грелись у плиты ответов,

У плиты!

Жизнь оставила фантики,

Мы – безумцы-фанатики,

Но только с ним мы ближе, чем братики,

Роднее бойцов под прицельным огнём.

Наша боль предсказана осенью,

А эта роль не тронута проседью,

И его соль, и слово, что бросил он,

Спасали тебя под прицельным огнём,

Спасали тебя!

Выходил на сцену и плевал в улыбки,

Рвал одежду в клочья и больные нервы,

Он ловил упрямо золотую рыбку,

Чтобы стало больно, чтобы было верно.

Красил красным струны, матерился смыслом,

И цвела на теле дождевая слякоть,

И в груди кричало где-то близко-близко,

Чтобы там кому-то захотелось плакать,

Захотелось!

Жизнь оставила фантики,

Мы – безумцы-фанатики,

Но только с ним мы ближе, чем братики,

Роднее бойцов под прицельным огнём.

Наша боль предсказана осенью,

А эта роль не тронута проседью,

И его соль, и слово, что бросил он,

Спасали тебя под прицельным огнём,

Спасали тебя!

Чтобы стать счастливым на одно мгновенье,

Чтоб в дырявый невод всё ж попалась рыбка,

Он кидал в них камни снов-стихотворений,

Он ругался матом и плевал в улыбки,

И плевал!

Жизнь оставила фантики,

Мы – безумцы-фанатики,

Но только с ним мы ближе, чем братики,

Роднее бойцов под прицельным огнём.

Наша боль предсказана осенью,

А эта роль не тронута проседью,

И его соль, и слово, что бросил он,

Спасали тебя под прицельным огнём,

Спасали тебя!

Він ловив уперто золоту рибку,

Він закинув невід безрозсудно в душу,

Діставав акорди та слова-уривки,

Щоб стало боляче, щоб було краще.

Він не спав ночами і курив сумнів,

Виймав із пачки й гасив у куплетах,

І мішалися з попелом сни-вірші,

І питання грілися біля плити відповідей,

Біля плити!

Життя залишило фантики,

Ми - безумці-фанатики,

Але тільки з ним ми ближчі, ніж братики,

Рідніше за бійців під прицільним вогнем.

Наш біль передбачений восени,

А ця роль не зворушена сивиною,

І його сіль, і слово, що він кинув,

Рятували тебе під прицільним вогнем,

Рятували тебе!

Виходив на сцену і плював на посмішки,

Рвав одяг на шматки та хворі нерви,

Він ловив уперто золоту рибку,

Щоб стало боляче, щоб було правильно.

Фарбув червоним струни, матюкався сенсом,

І цвіла на тілі дощова сльота,

І в грудях кричало десь близько-близько,

Щоб там комусь захотілося плакати,

Захотілося!

Життя залишило фантики,

Ми - безумці-фанатики,

Але тільки з ним ми ближчі, ніж братики,

Рідніше за бійців під прицільним вогнем.

Наш біль передбачений восени,

А ця роль не зворушена сивиною,

І його сіль, і слово, що він кинув,

Рятували тебе під прицільним вогнем,

Рятували тебе!

Щоб стати щасливим на одну мить,

Щоб у дірявий невід все ж таки попалася рибка,

Він кидав у них каміння снів-віршів,

Він лаявся матом і плював на посмішки,

І плював!

Життя залишило фантики,

Ми - безумці-фанатики,

Але тільки з ним ми ближчі, ніж братики,

Рідніше за бійців під прицільним вогнем.

Наш біль передбачений восени,

А ця роль не зворушена сивиною,

І його сіль, і слово, що він кинув,

Рятували тебе під прицільним вогнем,

Рятували тебе!