Всякий раз... - Обе-Рек

Всякий раз, когда кто-то умирает, угасает Вселенная.

Недописанную повесть обрывает клякса небытия.

И кому-то дни и даже недели, а кому-то – мгновенная,

И сегодня для него случилось, ну а завтра, стало быть, я.

Всякий раз, когда кто-то умирает, начинается новое,

Беспощадное, пустое и стареющее в тех, кто любил.

С этих пор немеет сердце, наряжается в одежды свинцовые,

В храме памяти свечи зажигает в честь потухших светил.

Стремились вверх, вспахали низ,

Сегодня смех, а завтра - визг.

Ползёт змея гремучая,

Искусный яд созвучия бытия...

Яд нот лжёт нам всякий раз,

Яд нот жжёт нас.

Всякий раз, когда кто-то умирает, растекается страшное,

Замыкающее все слова молчание для тех, кто вокруг.

И пластмассовое небо отгораживают тучи бумажные,

И холодными руками безразличие касается вдруг.

Всякий раз, когда кто-то умирает, всё становится голосом:

Фотографии, подручные предметы, вещи, книги, места.

Всякий раз, когда уходит кто-то, в мире все ломаются компасы,

И, конечно, все на свете улетают под откос поезда.

Всякий раз, когда уходит кто-то, в мире все ломаются компасы,

И, конечно, все на свете улетают под откос поезда.

Стремились вверх, вспахали низ,

Сегодня смех, а завтра - визг.

Ползёт змея гремучая,

Искусный яд созвучия бытия...

Яд нот лжёт нам всякий раз,

Яд нот жжёт нас.

Стремились вверх, вспахали низ,

Сегодня смех, а завтра - визг.

Ползёт змея гремучая,

Искусный яд созвучия бытия...

Щоразу, коли хтось помирає, згасає Всесвіт.

Недописану повість обриває ляпка небуття.

І комусь дні і навіть тижні, а комусь миттєва,

І сьогодні йому сталося, ну а завтра, отже, я.

Щоразу, коли хтось помирає, починається нове,

Жорстоке, порожнє і старіє в тих, хто любив.

З цього часу німіє серце, вбирається в свинцевий одяг,

У храмі пам'яті свічки запалює на честь згаслих світил.

Прагнули вгору, зорали низ,

Сьогодні сміх, а завтра – вереск.

Повзе змія гримуча,

Майстерна отрута співзвучності буття...

Отрута нот бреше нам щоразу,

Отрута нот палить нас.

Щоразу, коли хтось помирає, розтікається страшне,

Мовчання, що замикає всі слова, для тих, хто навколо.

І пластмасове небо відгороджують хмари паперові,

І холодними руками байдужість торкається раптом.

Щоразу, коли хтось помирає, все стає голосом:

Фото, підручні предмети, речі, книги, місця.

Щоразу, коли йде хтось, у світі всі ламаються компаси,

І, звичайно, всі у світі відлітають під укіс поїзда.

Щоразу, коли йде хтось, у світі всі ламаються компаси,

І, звичайно, всі у світі відлітають під укіс поїзда.

Прагнули вгору, зорали низ,

Сьогодні сміх, а завтра – вереск.

Повзе змія гримуча,

Майстерна отрута співзвучності буття...

Отрута нот бреше нам щоразу,

Отрута нот палить нас.

Прагнули вгору, зорали низ,

Сьогодні сміх, а завтра – вереск.

Повзе змія гримуча,

Майстерна отрута співзвучності буття...