Я знаю - Обе-Рек

Окно эпохи заколочено,

Театр теней в пещере на стене,

И солнце Правды обесточено,

Тает, тает глубоко на дне.

Задёрнуть быт дырявой шторою

Убогих целей, бутафорных слов,

А жизнь глядит куда-то в сторону

Рваной раны свергнутых основ.

И что же, я вижу, ты устала тоже,

Но чувствую себя моложе,

Когда ныряю в этот зал

И в песни.

В них вера, доброта и честность,

В них люди расцветают вместе,

И обнимают Небеса,

Я знаю, я знаю, я знаю.

Глотать минут стекло толчёное,

Когда лицом к лицу с небытием,

А память – хищник обречённый,

Он заперт в клетке «ставшего ничем».

Введи лекарство внутривенно мне

Из нежных писем, южных городов,

И пусть кружит в бреду Вселенной

Усталой стаей множество миров,

Множество миров…

И что же, я вижу, ты устала тоже,

Но чувствую себя моложе,

Когда ныряю в этот зал

И в песни.

В них вера, доброта и честность,

В них люди расцветают вместе,

И обнимают Небеса,

Я знаю, я знаю, я знаю.

Вікно епохи забите,

Театр тіней у печері на стіні,

І сонце Правди знеструмлено,

Тане, тане глибоко на дні.

Засмикнути побут дірявою шторою

Убогих цілей, бутафорних слів,

А життя дивиться кудись убік

Рваної рани скинутих основ.

І що ж, я бачу, ти втомилася теж,

Але почуваюся молодше,

Коли пірнаю до цієї зали

І у пісні.

У них віра, доброта та чесність,

У них люди розквітають разом,

І обіймають Небеса,

Я знаю, знаю, я знаю.

Ковтати хвилин скло товчене,

Коли віч-на-віч з небуттям,

А пам'ять – хижак приречений,

Він замкнений у клітці «що став нічим».

Введи ліки внутрішньовенно мені

З ніжних листів, південних міст,

І нехай кружляє в маренні Всесвіту

Втомленою зграєю безліч світів,

Безліч світів.

І що ж, я бачу, ти втомилася теж,

Але почуваюся молодше,

Коли пірнаю до цієї зали

І у пісні.

У них віра, доброта та чесність,

У них люди розквітають разом,

І обіймають Небеса,

Я знаю, знаю, я знаю.