Ночная (Вечность) - Обе-Рек

Я знаю, завтра проснусь,

И лето, другое лето в своих ладонях

Кого-то греет, и сладко стонет

Попытка чьей-то чужой жизни.

И я кричу ей: "Держись, держись ты,

Держи нас в этом ненастоящем,

О чем-то искренне говорящем,

О чем-то с трепетом говорящем!"

Живая вечность лежит со мною рядом, дышит.

Я, засыпая, дыхание ее слышу,

И ненавижу себя, так ненавижу

За то, что кто-то темный мной движет.

Я знаю, смерть - это ловкий ящер.

Он проникает в любые щели,

Отверстия месяца и недели,

Или секунды - и та дырява.

Я буду рядом, ты будешь рядом

В том лете, что открывает спешно

Сезон чьей-то нескладной жизни.

Я умоляю: "Держись, держись, держись!"

Живая вечность лежит со мною рядом, дышит.

Я, засыпая, дыхание ее слышу.

И ненавижу себя, так ненавижу

За то, что кто-то темный мной движет.

Мне говорят: "Подожди немножко".

Но неотложку ждать сколько, сколько можно?

Не то, что говорится, а как - важно.

И мне бывает так страшно, бывает так страшно!

Живая вечность лежит со мною рядом, дышит.

Я, засыпая, дыхание ее слышу.

И ненавижу себя, так ненавижу

За то, что кто-то темный мной движет.

За то, что кто-то странный мной движет,

За то, что кто-то слабый мной движет.

Я, засыпая, дыхание ее слышу,

Я, засыпая, дыхание....

Я знаю, завтра прокинусь,

І літо, інше літо у своїх долонях

Когось гріє, і солодко стогне

Спроба чийогось чужого життя.

І я кричу їй: "Тримайся, тримайся ти,

Тримай нас у цьому несправжньому,

Щось щиро говорить,

Про щось із трепетом, що говорить!"

Жива вічність лежить поруч, дихає.

Я, засинаючи, дихання її чую,

І ненавиджу себе, так ненавиджу

За те, що хтось мною темний рухає.

Я знаю, смерть – це спритний ящір.

Він проникає у будь-які щілини,

Отвори місяця та тижня,

Або секунди – і та дірява.

Я буду поряд, ти будеш поряд

Того літа, що відкриває спішно

Сезон чийогось нескладного життя.

Я благаю: "Тримайся, тримайся, тримайся!"

Жива вічність лежить поруч, дихає.

Я, засинаючи, дихання її чую.

І ненавиджу себе, так ненавиджу

За те, що хтось мною темний рухає.

Мені кажуть: "Почекай трошки".

Але невідкладно чекати скільки, скільки можна?

Не те, що говориться, а як важливо.

І мені буває так страшно, буває так страшно!

Жива вічність лежить поруч, дихає.

Я, засинаючи, дихання її чую.

І ненавиджу себе, так ненавиджу

За те, що хтось мною темний рухає.

За те, що хтось дивний мною рухає,

За те, що хтось мій слабкий рухає.

Я, засинаючи, дихання її чую,

Я, засинаючи, дихання.