Так надо - Обе-Рек

Не стоит тебе всё это слушать,

Как дым без огня уносится ветром,

Так память моя родником безответным

Усохла в тени жёлто-красных лесов,

Мне так не хватает детских радужных снов,

Мне время пропело песню без слов…

Так надо…

И чувство потери губит душу нещадно,

Не всё у меня получается складно,

А в прочем, о чём я?

Досадно, да ладно…

Так надо…

Весна моя плавно испаряется в лето,

И я посылаю кому-то приветы,

На сколько их хватит?

Нету ответа…

Так надо…

Мой крест на груди, словно компас в безбрежье.

И тонет корабль, но греет надежда

И просятся стоны, промокла одежда,

Так надо…

И мысли о смерти мне кажутся ближе,

Но не тогда, когда чужую смерть вижу,

Мне хочется плакать, да тут же пристыжен…

Так надо…

И всё-то во мне как-то перемешалось:

Вопросы, ответы, какая-то жалость…

И много исчезло, а много осталось…

Усталость…

Не варто тобі все це слухати,

Як дим без вогню лунає вітром,

Так пам'ять моя джерелом нерозділене

Посохла в тіні жовто-червоних лісів,

Мені так бракує дитячих райдужних снів,

Мені час заспівав пісню без слів.

Так треба…

І відчуття втрати губить душу нещадно,

Не все у мене виходить складно,

А втім, про що я?

Прикро, так… добре…

Так треба…

Весна моя плавно випаровується в літо,

І я посилаю комусь привіти,

На скільки їх вистачить?

Немає відповіді…

Так треба…

Мій хрест на грудях, наче компас у безмежжі.

І тоне корабель, але гріє надія

І просять стогін, промокла одяг,

Так треба…

І думки про смерть мені здаються ближче,

Але не тоді, коли чужу смерть бачу,

Мені хочеться плакати, та тут же засоромлений.

Так треба…

І все-то в мені якось перемішалося:

Запитання, відповіді, якась жалість…

І багато зникло, а багато залишилося…

Втома...