Куклы - Обе-Рек, Tyufyakin Konstantin

В безобразную мёртвую куклу

Превратиться, устав от борьбы.

Иней ляжет на чёрные угли,

А на стол – карты чьей-то судьбы.

Победителей нет в этой схватке,

Всё пройдёт под беспечной луной,

И останутся чьи-то загадки,

И эпоху ведут за собой

Люди из плоти и крови,

Из мечты и кипящих страстей,

Семенами их в землю уронят,

Но дождёмся ли всхода вестей?

Невозможны остановки,

Кто-то целится в ребёнка,

Кто-то чистым сердцем сокрушён.

Мы историю писали,

Воевали, умирали,

Повторялся тот же мрачный сон,

Повторялся тот же мрачный сон.

Как упрямо кольца убеждение,

Аргументы из века уж в век,

Предсказуемо наше движенье,

Задыхается в нём человек.

Задыхается в душном пространстве,

В комнатушке вселенной немой,

Бредит снами иных странных странствий

И мечтами о доле иной.

Обрастает весны якорями,

Призрак смысла устало зовёт,

Отправляет Ему телеграммы,

Предаёт, любодействует, лжёт.

Невозможны остановки,

Кто-то целится в ребёнка,

Кто-то чистым сердцем сокрушён.

Мы историю писали,

Воевали, умирали,

Повторялся тот же мрачный сон,

Повторялся тот же мрачный сон.

И стучимся в открытые двери,

И штурмуем Святое окно,

Отступаем, и пламенно верим,

Верим в то, что теперь не дано.

Как печальны и ветхи одежды

Нам обещанных кожаных риз.

Наготу укрываем надеждой

И любовью, и верою в Жизнь…

Невозможны остановки,

Кто-то целится в ребёнка,

Кто-то чистым сердцем сокрушён.

Мы историю писали,

Воевали, умирали,

Повторялся тот же мрачный сон,

Повторялся тот же мрачный сон.

У потворну мертву ляльку

Перетворитися, втомившись від боротьби.

Іній ляже на чорне вугілля,

А на стіл – карти чиєїсь долі.

Переможців немає в цій сутичці,

Все пройде під безтурботним місяцем,

І залишаться чиїсь загадки,

І епоху ведуть за собою

Люди з плоті та крові,

З мрії та киплячих пристрастей,

Насінням їх у землю впустять,

Але чи дочекаємось сходу звісток?

Неможливі зупинки,

Хтось цілиться в дитину,

Хтось чистим серцем розтрощений.

Ми історію писали,

Воювали, вмирали,

Повторювався той самий похмурий сон,

Повторювався той самий похмурий сон.

Як уперто кільця переконання,

Аргументи з віку вже в століття,

Передбачувано наш рух,

Задихається у ньому людина.

Задихається в задушливому просторі,

У кімнатці всесвіту німий,

Марить снами інших дивних мандрівок

І мріями про частку іншу.

Обростає весни якорями,

Примара сенсу втомлено кличе,

Надсилає Йому телеграми,

Зраджує, любодіє, бреше.

Неможливі зупинки,

Хтось цілиться в дитину,

Хтось чистим серцем розтрощений.

Ми історію писали,

Воювали, вмирали,

Повторювався той самий похмурий сон,

Повторювався той самий похмурий сон.

І стукаємо у відкриті двері,

І штурмуємо Святе вікно,

Відступаємо, і полум'яно віримо,

Віримо, що тепер не дано.

Як сумні та ветхи одягу

Нам обіцяних шкіряних різ.

Наготу вкриваємо надією

І любов'ю, і вірою у Життя…

Неможливі зупинки,

Хтось цілиться в дитину,

Хтось чистим серцем розтрощений.

Ми історію писали,

Воювали, вмирали,

Повторювався той самий похмурий сон,

Повторювався той самий похмурий сон.