Накануне тепла - Обе-Рек, Tyufyakin Konstantin

Время моё, дело моё.

Я не знаю, зачем это дело.

Лето моё, лето моё

Потерялось и больше не пело.

Песни, а в них всего несколько строк –

Остальное смешно и неважно.

Видимо, в этом я был одинок,

А потом не вернулся однажды...

И не понять, кто из нас глубже дышит.

И мне промолчать – тебе услышать,

Слышать и знать.

Что с нами стало, какая беда?

Города, что ли делают злее?

Но возвращайся ко мне иногда,

Хоть на миг всё же станет теплее.

Ты принеси полевые цветы,

Сочные травы, вплетённые в косы.

Губы палящему зною верны,

Голос задумчивый – шёпоту сосен.

И не понять, кто из нас глубже дышит.

И мне промолчать – тебе услышать,

Слышать...

И не понять, кто из нас глубже дышит.

И мне промолчать – тебе услышать,

Слышать и знать

Время моё, дело моё...

Я не знаю, зачем это дело.

Лето моё, лето моё

Потерялось и больше не пело.

Что там про нас лепетала листва?

Прошлогоднее синее небо...

Ты возвращайся ко мне иногда

В своих городах

Накануне тепла...

Час мій, справа моя.

Я не знаю, навіщо це діло.

Літо моє, літо моє

Загубилося і більше не співало.

Пісні, а в них лише кілька рядків –

Решта смішно та неважливо.

Мабуть, у цьому я був самотній,

А потім одного разу не повернувся...

І не зрозуміти, хто з нас глибше дихає.

І мені промовчати - тобі почути,

Чути та знати.

Що з нами стало, яке лихо?

Міста, що роблять злі?

Але повертайся до мене іноді,

Хоч на мить все ж таки стане тепліше.

Ти принеси польові квіти,

Соковиті трави, вплетені в коси.

Губи пекучому спекою вірні,

Голос задумливий – шепоту сосен.

І не зрозуміти, хто з нас глибше дихає.

І мені промовчати - тобі почути,

Чути...

І не зрозуміти, хто з нас глибше дихає.

І мені промовчати - тобі почути,

Чути та знати

Час мій, діло моє...

Я не знаю, навіщо це діло.

Літо моє, літо моє

Загубилося і більше не співало.

Що там про нас лепетало листя?

Торішнє синє небо...

Ти повертайся до мене іноді

У своїх містах

Напередодні тепла...