Потерянный шанс - Jandro

Сколько дорог в нашей жизни куда-то ведут.

Сколько дорог, но ты выбрала этот маршрут.

Полупустая станция метро и аромат твоих духов,

Я видел все, будто во сне.

Будто летом выпал снег,

И я смущен, как монах, что нарушил обет.

Будто мне не 23, а 10 лет.

Не молчи, но нужных слов, как всегда нет.

Ведь ты мне снилась и мне плевать, что там по Фрейду.

Наверно замужем, хотя нет, не верю.

Такая нежная, будто подарена небом.

Боже, прошу останови время!

Давай подойди, но я стоял, как вкопанный,

Пока за ней не закрылись двери вагона.

Пустая станция — как роз брошенных букет.

Один потерянный шанс, один ненужный билет.

Припев:

И, садясь в тот вагон метро, понимаешь, что ты далеко —

Ты не со мной, ты не со мной, а счастье было так близко.

Между нами снежная метель.

Между нами холод прошлых дней.

Ты не со мной, ты не со мной, а счастье было так близко.

А дни летят, мимолетно сливаясь в недели,

Такая странная штука это время.

В его власти рушить любые стены,

Но оно не в силах с моей памяти стереть мгновение —

То, когда в полупустом вагоне метро

Пару месяцев назад я встретил её.

И с тех пор, потеряв покой и сон —

В бесконечном поиске, наверно, влюблен.

И снова я ищу знакомые глаза.

Снова я здесь и снова та же станция.

И неужели… Да вот же, рядом она.

Неужто повторяется опять та же история?

Но нет, она теперь не одна,

В её глазах теперь видна любви искра.

К тому, кто сидит рядом, обнимает её,

Наверно парень, наверное у них любовь.

Да, все обрушилось в секунду —

Что же сам виноват, теперь буду умным.

Выпал шанс, значит, скорее его используй!

Судьба на подарки скупа, и нечего потом лить слезы.

Сколько дорог в нашей жизни куда-то ведут.

Сколько дорог, но ты выбрала этот маршрут.

Будто мне не 23, а 10 лет.

Не молчи, но нужных слов, как всегда нет.

Не молчи, но нужных слов, как всегда нет.

Припев:

И, садясь в тот вагон метро, понимаешь, что ты далеко —

Ты не со мной, ты не со мной, а счастье было так близко.

Между нами снежная метель.

Между нами холод прошлых дней.

Ты не со мной, ты не со мной, а счастье было так близко.

И, садясь в тот вагон метро, понимаешь, что ты далеко —

Ты не со мной, ты не со мной, а счастье было так близко.

Между нами снежная метель.

Между нами холод прошлых дней.

Ты не со мной, ты не со мной, а счастье было так близко.

И, садясь в тот вагон метро, понимаешь, что ты далеко —

Ты не со мной, ты не со мной, а счастье было так близко.

Между нами снежная метель.

Между нами холод прошлых дней.

Ты не со мной, ты не со мной, а счастье было так близко.

Скільки доріг у нашому житті кудись ведуть.

Скільки доріг, але ти обрала цей маршрут.

Напівпорожня станція метро і аромат твоїх духів,

Я бачив усе, ніби уві сні.

Неначе влітку випав сніг,

І я збентежений, як чернець, що порушив обітницю.

Ніби мені не 23, а 10 років.

Не мовчи, але потрібних слів, як завжди немає.

Адже ти мені снилася і мені плювати, що там по Фрейду.

Мабуть одружена, хоча ні, не вірю.

Така ніжна, начебто подарована небом.

Боже, прошу зупинити час!

Давай підійди, але я стояв, як укопаний,

Поки за нею не зачинилися двері вагона.

Порожня станція - як троянд кинутих букет.

Один втрачений шанс, один непотрібний білет.

Приспів:

І, сідаючи в той вагон метро, ​​розумієш, що ти далеко —

Ти не зі мною, ти не зі мною, а щастя було так близько.

Між нами снігова хуртовина.

Поміж нами холод минулих днів.

Ти не зі мною, ти не зі мною, а щастя було так близько.

А дні летять, швидко зливаючись у тижня,

Така дивна штука – це час.

У його владі руйнувати будь-які стіни,

Але воно не в силах з моєї пам'яті стерти мить —

Те, коли в напівпорожньому вагоні метро

Кілька місяців тому я зустрів її.

І з тих пір, втративши спокій і сон -

У нескінченному пошуку, мабуть, закоханий.

І знову я шукаю знайомі очі.

Знову я тут і знов та станція.

І невже... Так ось, поруч, вона.

Невже повторюється знову та історія?

Але ні, вона тепер не одна,

У її очах тепер видно любові іскра.

До того, хто сидить поруч, обіймає її,

Напевно хлопець, мабуть, у них любов.

Так, все обрушилося в секунду —

Що сам винен, тепер буду розумним.

Випав шанс, отже, скоріше його використовуй!

Доля на подарунки скупа, і ні чого потім лити сльози.

Скільки доріг у нашому житті кудись ведуть.

Скільки доріг, але ти обрала цей маршрут.

Ніби мені не 23, а 10 років.

Не мовчи, але потрібних слів, як завжди немає.

Не мовчи, але потрібних слів, як завжди немає.

Приспів:

І, сідаючи в той вагон метро, ​​розумієш, що ти далеко —

Ти не зі мною, ти не зі мною, а щастя було так близько.

Між нами снігова хуртовина.

Поміж нами холод минулих днів.

Ти не зі мною, ти не зі мною, а щастя було так близько.

І, сідаючи в той вагон метро, ​​розумієш, що ти далеко —

Ти не зі мною, ти не зі мною, а щастя було так близько.

Між нами снігова хуртовина.

Поміж нами холод минулих днів.

Ти не зі мною, ти не зі мною, а щастя було так близько.

І, сідаючи в той вагон метро, ​​розумієш, що ти далеко —

Ти не зі мною, ти не зі мною, а щастя було так близько.

Між нами снігова хуртовина.

Поміж нами холод минулих днів.

Ти не зі мною, ти не зі мною, а щастя було так близько.