Разве это слабость? - Jandro

Скажи мне, разве это слабость — любить тебя очень?

И в мыслях о тебе не спать до глубокой ночи?

Не в тех порочных, где только одного желают —

То не мой почерк, но ведь ты сама об этом знаешь.

И разве это стыдно в сей любви признаваться?

Неужто больше чести в том, чтобы сопротивляться;

Молчать, скрываться под мертвой маской безразличия —

Быть может да, быть может это лишь дело привычки?

Тогда скажи мне, какая польза нам с того,

Что жизнь мы, превращая в черно-белое кино,

Отбросим всё, в чем есть хоть призрачный намёк,

Что сердце ещё бьётся, а душа ещё живет.

Ведь разве это глупо — хотеть просыпаться

В одной постели с той, что заставляет улыбаться?

Каждое утро лицезреть её милейший образ —

Разве такому воспротивиться совесть?

I hear your call, it bursts into my heart,

But I fall, when I try to move to your side.

In your head there are so many fears,

But I will stand here, until they will defeated.

Что с нами стало, если мы любить страшимся?

Откуда с юных лет преисполнены цинизма?

Как потеряли веру в искренность и доброту,

Законы чести и верность слову своему?

Но нет, не думай, что в жизни я не оступался —

Бывало прежде и попуще прочих обжигался.

И сердце моё также шрамами испещрено.

Душа стерпела то, что и представить не дано.

Но разве это повод замыкаться в себя —

Закрываясь от всех, щелчком ключа в замке?

Избрав себе удел отшельника-монаха,

Не светлых побуждений ради, а лишь из-за страха —

Что могут вновь беспощадно предать

Ведь так не хочется больше страдать.

Но вот, не спишь опять ты до глубокой ночи

Это вовсе не слабость любить кого-то очень.

I hear your call, it bursts into my heart,

But I fall, when I try to move to your side.

In your head there are so many fears,

But I will stand here, until they will defeated.

I hear your call, it bursts into my heart,

But I fall, when I try to move to your side.

In your head there are so many fears,

But I will stand here, until they will defeated.

Скажи мені, хіба це слабкість — любити тебе дуже?

І в думках про тебе не спати до глибокої ночі?

Не в тих порочних, де тільки одного бажають —

То не мій почерк, але ти сама про це знаєш.

І хіба це соромно в цій любові зізнаватись?

Невже більше честі в тому, щоб чинити опір;

Мовчати, ховатися під мертвою маскою байдужості —

Можливо так, можливо це лише справа звички?

Тоді скажи мені, яка користь нам з того,

Що життя ми, перетворюючи на чорно-біле кіно,

Відкинемо все, в чому є хоч примарний натяк,

Що серце ще б'ється, а душа ще живе.

Адже хіба це безглуздо — хотіти прокидатися

В одному ліжку з тим, що змушує посміхатися?

Щоранку бачити її наймиліший образ—

Хіба такому чинити опір совість?

I hear your call, it bursts into my heart,

But I fall, коли I try to move to your side.

У вашій грі є ще багато слів,

Але I will stand here, until they will defeated.

Що з нами стало, якщо ми любити боятися?

Звідки з молодих років сповнені цинізму?

Як втратили віру в щирість і доброту,

Закони честі та вірність слову своєму?

Але ні, не думай, що в життя я не заступався —

Бувало раніше й попуще інших обпалювався.

І серце моє також шрамами поцятковане.

Душа стерпіла те, що й не уявити.

Але хіба це привід замикатися в себе —

Закриваючись від всіх, клацанням ключа в замку?

Вибравши собі спадок пустельника-ченця,

Не світлих спонукань заради, а лише через страх —

Що можуть знову нещадно зрадити

Адже так не хочеться більше страждати.

Але ось, не спиш знову ти до глибокої ночі

Це зовсім не слабкість любити когось дуже.

I hear your call, it bursts into my heart,

But I fall, коли I try to move to your side.

У вашій грі є ще багато слів,

Але I will stand here, until they will defeated.

I hear your call, it bursts into my heart,

But I fall, коли I try to move to your side.

У вашій грі є ще багато слів,

Але I will stand here, until they will defeated.