Сказки нашего двора - Зимовье зверей

Во дворах послевоенных, в тех несказочных дворах,

Где среди военнопленных промышляла детвора,

Где вкуснее карамели каша с хреном пополам,

Мы несказочно взрослели не по дням, а по делам.

Из недетской сказки нашего двора

Выходили столяры, профессора.

Кто-то вышел в офицеры, кто-то в пасечники.

И совсем-совсем немногие — в сказочники.

Во дворах шестидесятых, где весенние ветра

Спать ребятам и девчатам не давали до утра,

Где нечесаные дали, стадионы и мосты,

Мы несказочно врастали в эти взрослые мечты.

Из весенней сказки нашего двора,

Где идеи выдавались на гора,

Кто-то вышел в дипломаты, кто-то в истопники.

И совсем-совсем немногие — в сказочники.

В перестроенных кварталах перестроечных дворов,

Где так часто не хватало доброты и докторов,

Где свободы воздух вязок и указы — не указ,

Всем нам стало не до сказок или сказкам не до нас.

Из последней сказки нашего двора,

Где шумел камыш, шуршала мишура,

Кто-то выбился в торговцы, кто-то в поставщики.

И совсем-совсем немногие — в сказочники.

Эти сказки мы всю жизнь в себе несем

Сказки нам нужны всегда, везде, во всем,

А без них мы как без времени временщики…

Потому-то нам всего важнее сказочники.

У дворах повоєнних, у тих неказкових дворах,

Де серед військовополонених промишляли дітлахи,

Де смачніша карамелі каша з хріном навпіл,

Ми несказково дорослішали не по дням, а по справам.

З недитячої казки нашого двору

Виходили столяри, професори.

Хтось вийшов у офіцери, хтось у пасічники.

І зовсім-небагато — в казкарі.

У дворах шістдесятих, де весняні вітри

Спати хлопцям і дівчатам не давали до ранку,

Де нечесані дали, стадіони та мости,

Ми несказово вростали в ці дорослі мрії.

З весняної казки нашого двору,

Де ідеї видавалися на гора,

Хтось вийшов у дипломати, хтось в джерела.

І зовсім-небагато — в казкарі.

У перебудованих кварталах перебудовних дворів,

Де так часто не вистачало доброти і лікарів,

Де свободи повітря в'язок і укази — не указ,

Усім нам стало не до казок або казкам не до нас.

З останньої казки нашого двору,

Де шумів очерет, шаруділа мішура,

Хтось вибився в торговці, хтось у постачальники.

І зовсім-небагато — в казкарі.

Ці казки ми все життя в собі несемо

Казки нам потрібні завжди, скрізь, у всьому,

А без них ми як без часу тимчасові правителі...

Тому нам найважливіші казкарі.