По дантевским местам - Зимовье зверей

Вначале было слово — и слово было Я.

Потом пришли сомнения и головная боль.

Тяжелые ступени, холодная скамья

И тихая война с самим собой.

Водил меня Вергилий по дантевским местам.

-

Сырые катакомбы, крысиные углы…

Подглядывал Меркурий — из туч да по кустам,

Шептал проклятья и считал стволы.

Он говорил мне: «Hе уходи!»

Он говорил мне: «Hе улетай!»

Он говорил мне: «Слушай, отдай

Свою душу в залог!»

Он предлагал мне долгую жизнь,

Он уповал на утраченный Рай

И обещал мне в этом Аду

Жилой уголок.

Потом настало чувство — и чувство было Ты.

Ложь стала бесполезней, а боль — еще больней.

Вольтеровы цветочки, бодлеровы цветы,

И черный дым — от кроны до корней.

Hе требовал поэта на жертву Дионис.

Года летели клином, недели шли свиньей.

Кумиры разлетались, как падаль, пузом вниз.

И каждый бог нашептывал свое.

Один говорил мне: «Иди и смотри»,

Другой говорил: «Сиди и кури»,

А третий пускал по воде пузыри,

Когда я жал на весло.

Один предлагал мне хлеб и вино,

Другой намекал на петлю и окно,

А третий — тот требовал выбрать одно:

Добро или зло!

Hо тут случилось чудо — и чудо было Мы.

И я послал подальше всю эту божью рать.

Я взял одно мгновенье у вечности взаймы —

Я знаю, чем придется отдавать!

Измена на измене — мир прет своим путем.

Предвзятое как данность и целое как часть.

И Рай теперь потерян и Ад не обретен —

Все только здесь и именно сейчас!

Спочатку було слово і слово було Я.

Потім прийшли сумніви і головний біль.

Важкі щаблі, холодна лава

І тиха війна із самим собою.

Водив мене Вергілій по Дантевських місцях.

-

Сирі катакомби, щурі кути.

Підглядав Меркурій - з хмар та по кущах,

Шептав прокляття і вважав стовбури.

Він казав мені: «Не йди!»

Він говорив мені: «Не відлітай!»

Він говорив мені: «Слухай, віддай

Свою душу в запоруку!»

Він пропонував мені довге життя,

Він сподівався на втрачений Рай

І обіцяв мені в цьому Аду

Житловий куточок.

Потім настало відчуття—і відчуття було Ти.

Брехня стала марною, а біль — ще болючішою.

Вольтерові квіточки, бодлерові квіти,

І чорний дим — від крони до коренів.

Не вимагав поета на жертву Діоніс.

Роки летіли клином, тижні йшли свинею.

Кумири розліталися, як падаль, пузом униз.

І кожен бог нашіптував своє.

Один казав мені: «Йди і дивися»,

Інший казав: «Сиди та кури»,

А третій пускав по воді міхури,

Коли я тиснув на весло.

Один пропонував мені хліб і вино,

Інший натякав на петлю та вікно,

А третій — той вимагав обрати одне:

Добро чи зло!

Hо тут трапилося диво — і чудо було Ми.

І я послав подалі всю цю божу рать.

Я взяв одну мить у вічності у позику —

Я знаю, чим доведеться віддавати!

Зрада на зраду — світ пре своїм шляхом.

Упереджене як даність і ціле як частина.

І Рай тепер втрачений і Ад не придбаний —

Все тільки тут і саме зараз!