Мелодия непонимания - Зимовье зверей

Улицы злые, пустые дома.

Фонари навесные.

В каждом окне — город-тюрьма.

Прятаться поздно — там на реке уже плавят мосты.

Люди и звезды спят вдалеке, сушат хвосты.

Дома и машины прижались плотнее друг к другу, друг к другу,

Предчувствуют вьюгу, но им так не хочется здесь околеть.

И я, чтоб не замерзнуть, — по кругу, по кругу, по кругу,

Наполовину голодный, замерзший, умерший на треть…

Мелодия непонимания…

Тяжелые мысли — тяжелый снег…

Не требую ни любви, ни внимания,

Но все же, но все же, но все же — я тоже человек.

(Собаке — собачье…)

Лестницы стынут, ступени скользят.

В промокшую спину — люди плюют, звезды грозят.

И нельзя возвращаться: там, где ты был, уже плавят мосты.

Лишь остается вращаться по ближнему кругу беды.

Разучены танцы, но песни — никто никогда не услышит.

Усталые мысли разбросаны, их не собрать, не согреть.

И я, чтоб не поддаться, все выше, и выше, и выше —

Стремянкою в небо, к утру обреченный сгореть.

Восход неестественно тих

Назло катаклизмам природы,

И те, что на вольных хлебах,

Давно улетели на юг, —

Земная печаль не для них…

Крылатые тени свободы…

Мы встретимся в теплых краях,

В уютных краях чьих-то рук…

Мелодия непонимания…

Тяжелые мысли — тяжелый снег…

Не требую ни любви, ни внимания,

Но все же, но все же, но все же — я тоже человек.

(Медведю — медвежье…)

Вулиці злі, порожні будинки.

Ліхтарі навісні.

У кожному вікні — місто-в'язниця.

Ховатися пізно — там на річці вже плавлять мости.

Люди і зірки сплять вдалині, сушать хвости.

Вдома і машини притиснулися щільніше один до друга, один до друга,

Передчують завірюху, але ним так не хочеться тут околити.

І я, щоб не замерзнути,— по колу, по колу, по колу,

Наполовину голодний, замерзлий, померлий на третину...

Мелодія нерозуміння…

Тяжкі думки — важкий сніг…

Не вимагаю ні любові, ні уваги,

Але все ж, але все же, але все ж я теж людина.

(Собаці — собаче…)

Сходи стигнуть, сходи ковзають.

У промоклу спину — люди плюють, зірки загрожують.

І не можна повертатися: там, де ти був, уже плавлять мости.

Лише залишається обертатися по ближньому колу біди.

Розучені танці, але пісні — ніхто ніколи не почує.

Втомлені думки розкидані, їх не зібрати, не зігріти.

І я, щоб не піддатися, все вище, і вище, і вище –

Стремянкою в небо, на ранок приречений згоріти.

Схід неприродно тихий

На зло катаклізм природи,

І ті, що на вільних хлібах,

Давно відлетіли на південь,—

Земний сум не для них…

Крилаті тіні свободи.

Ми зустрінемося в теплих краях,

У затишних краях чиїхось рук...

Мелодія нерозуміння…

Тяжкі думки — важкий сніг…

Не вимагаю ні любові, ні уваги,

Але все ж, але все же, але все ж я теж людина.

(Ведмедю — ведмеже…)