Мавзолей - Зимовье зверей

Xочешь, я подарю тебе мавзолей

Или розовый скальп того, кто лежит в мавзолее?

Xочешь, я разолью по шоссе елей,

Чтобы ездить в автобусах было еще веселее?

Xочешь, я распишусь на твоих плечах

И покрою их лаком, чтобы буквы держались долго?

Xочешь, я стану мелочным в мелочах

И толковым в делах, от которых не много толка?

Xочешь?.. Если ты только хочешь,

Ты можешь делать то, что ты можешь,

Но, если захочется очень-очень, —

То, что не можешь, попробуй тоже.

И неча пенять на бодрость духов,

Коли заместо сердца — вата.

Вечность короче подлых слухов,

Если цена ее — расплата.

Только не делай влюблённым мое лицо

И мой голос избавь от сентиментальных звуков.

Только не вынуждай меня быть лжецом —

Я неточен всегда в точных таких науках.

Лучше оставь в покое мой нервный шаг,

И, быть может, тогда мы хоть в чём-то найдём примиренье.

Лучше пусть по утрам будет свист в ушах —

И я приму его сдуру за чьё-то там благословенье.

Лучше делай всё так, как лучше,

Но только не забывай про «только»,

Помни, что каждый счастливый случай —

От полного счастья всего лишь долька.

Что же ты прячешь слезы в складках

Этих пустопорожних истин?

Негоже пенять на жизнь в заплатках,

Коль спутал «Кресты"с Агатой Кристи.

Xватит.

Я знаю: этот взгляд в потолок

Уволок не одну когда-то бессмертную душу.

Слушай, кончай свой внутренний монолог

И диктуй некролог — ты видишь, я почти что не трушу.

Xватит.

Кончай свои опыты и уходи,

Уходи навсегда, а мы здесь разберёмся сами…

Слякоть, и вместо снега теперь дожди,

А я никак не пойму — и всё готовлю, готовлю сани…

Хочеш, я подарую тобі мавзолей

Чи рожевий скальп того, хто лежить у мавзолеї?

Хочеш, я розлию по шосе ялин,

Щоб їздити в автобусах було ще веселіше?

Хочеш, я розпишуся на твоїх плечах

І покрию їх лаком, щоб літери трималися довго?

Хочеш, я стану дрібним у дрібницях

І тлумачним у справах, від яких небагато толку?

Хочеш?.. Якщо ти тільки хочеш,

Ти можеш робити те, що ти можеш,

Але якщо захочеться дуже-дуже, —

Те, що не можеш, спробуй теж.

І неча нарікати на бадьорість духів,

Коли замість серця - вата.

Вічність коротша за підлі чутки,

Якщо ціна її - розплата.

Тільки не роби закоханим моє обличчя

І мій голос позбав від сентиментальних звуків.

Тільки не вимушуй мене бути брехуном—

Я неточний завжди в точних таких науках.

Краще дай спокій мій нервовий крок,

І, можливо, тоді ми хоч у чомусь знайдемо примирення.

Краще нехай вранці буде свист у вухах—

І я прийму його здуру за чиєсь там благословення.

Краще роби все так, як краще,

Але тільки не забувай про «тільки»,

Пам'ятай, що кожен щасливий випадок

Від повного щастя лише часточка.

Що ти ховаєш сльози в складках

Цих порожніх істин?

Негоже нарікати на життя в латках,

Якщо сплутав «Хрести» з Агатою Крісті.

Досить.

Я знаю: цей погляд у стелю

Волок не одну колись безсмертну душу.

Слухай, закінчуй свій внутрішній монолог

І диктуй некролог — ти бачиш, я майже що не трушу.

Досить.

Кончай свої досліди і йди,

Іди назавжди, а ми тут розберемося самі...

Сльота, і замість снігу тепер дощі,

А я ніяк не розумію — і все готую, готую сани...