Лисий вальс - Зимовье зверей

Молчат дрозды, рассвет еще не близок,

Горит над сопками раскосая луна.

Леса пусты, в них нет приличных лисов,

И я брожу по темной просеке одна…

Выхожу на большую дорогу,

Промышляю умом, так, понемногу.

Лишь бобры, исчезая в тумане,

Уличают во лжи и обмане.

Ну, а чем пробавляться лисе

В этом сумрачном диком лесу?

А за то, что обман различают не все

Я ответственности не несу!

Ручьи оделись в ледяные платья,

Ежи и суслики забылись глупым сном,

Медведь и волк мне дороги как братья,

Но я, как женщина, мечтаю об ином…

Чистый воздух, рыбалка, охота,

Только мне не хватает чего-то,

А бобры, не видавшие жизни,

Обвиняют меня в фиминизьме… Хм…

А куда еще деться лисе,

Коли не с кем заладить семью?

Ну, а в том, что ко мне равнодушны не все

Я вины своей не признаю!

А мне б рвануть в большой далекий город

И там шустрить, не покладая лап,

Я б утолила свой духовный голод

И всем талантам применение нашла б,

Я бы стала там главная прима,

Я бы всех без труда, хо-хо, обхитрила,

А в лесу, все одно, вечерами,

Маета да дебаты с бобрами… Фу…

Вот и все, что осталось лисе

От наивных ее перспектив,

Мне не быть вольной птицею в полной красе,

А кружить рыжей дурой в лесном колесе,

Вот такой невеселый мотив!

Но лирика лирикой, а след тем временем привел хищников к сторожке лесника.

Волк

насторожился.

Внутри горит свет.

А вдруг это отдыхают охотники?

Не хотелось бы

волку вместо праздничного ужина самому оказаться добычей.

В сторожке, как ни в

чем ни бывало прохлаждались искомые домашние животные.

Гусь и баран наводили

порядок.

А свинка раскладывала на столе небогатую снедь.

Ботву там всякую, ко-

ренья, кору.

Лиса даже взвизгнула от такого нахальства.

Хорошо ещё что гусь в

этот момент стал рассказывать друзьям свою гусиную историю.

А так как голос у

него был весьма громкий, никто этого лисьего вопля не услышал.

Мовчать дрозди, світанок ще не близький,

Горить над сопками розкосий місяць.

Ліси порожні, в них немає пристойних лисиць,

І я брожу по темній просіці одна...

Виходжу на велику дорогу,

Промишляю розумом, так, потроху.

Лише бобри, зникаючи в тумані,

Викривають брехні і обмані.

Ну, а чим пробавлятися лисиці

У цьому похмурому дикому лісі?

А за то, що обман розрізняють не все

Я відповідальності не несу!

Струмки одяглися в крижані сукні,

Їжаки і суслики забулися дурним сном,

Ведмідь і вовк мені дорогі як брати,

Але я, як жінка, мрію про інше…

Чисте повітря, риболовля, полювання,

Тільки мені бракує чогось,

А бобри, що не бачили життя,

Звинувачують мене у фімінізьмі… Хм…

А куди ще подітися лисиці,

Коли не з ким залагодити сім'ю?

Ну, а в тому, що до мене байдужі не всі

Я вину свою не визнаю!

А мені б рвонути у велике далеке місто

І там шустрити, не покладаючи лап,

Я б вгамувала свій духовний голод

І всім талантам застосування знайшла б,

Я би стала там головна прима,

Я би всіх без праці, хо-хо, обхитрила,

А в лісі, все одно, вечорами,

Маєта та дебати з бобрами… Фу…

Ось і все, що залишилося лисиці

Від наївних її перспектив,

Мені не бути вільним птахом у повній красі,

А кружляти рудою дурою в лісовому колесі,

Ось такий невеселий мотив!

Але лірика лірикою, а слід тим часом привів хижаків до сторожки лісника.

Вовк

насторожився.

Усередині горить світло.

А раптом це відпочивають мисливці?

Не хотілося б

вовку замість святкової вечері самому виявитися здобиччю.

У сторожці, як ні в

чим не було прохолоджувалися шукані домашні тварини.

Гусак і баран наводили

порядок.

А свинка розкладала на столі небагату їжу.

Бадилля там всяку, ко-

рення, кору.

Лисиця навіть верескнула від такої нахабності.

Добре ще що гуска в

цей момент почав розповідати друзям свою гусячу історію.

А бо голос у

його був дуже гучний, ніхто цього лисього крику не почув.