Город-стол - Зимовье зверей

Каждой птахе срок да вехи, сожалей-не сожалей,

Эти каменные веки с каждым днем все тяжелей,

С каждым годом с новым счастьем все трудней мирить старье,

Hо не бей судьбу на части — пусть былое да свое.

Чем богаты, тем бедны,

Что храним, тому верны,

Все, что есть — тепла поллитра, пять светильников-желтков,

Да яичница-палитра из семи цветных шлепков.

Да еще вот этот город, что ночует у дверей,

Ковырни каминный порох кочергами фонарей.

И увидишь спозаранку и до самого поздна:

Hебо стелет самобранку из белесого сукна,

Выдь на Мойку — чей там стон?

Этот город — чем не стол?

Приглядись: из каждой арки, из-под каждого моста

Он пророчит нам подарки, будет праздник хоть куда.

С карнавальными речами в коммунальной тесноте,

Да с ростральными свечами на Васильевском торте.

С шашлыками новостроек, с Петропавловским рагу,

С самой горькой из настоек — Черной речкой на снегу.

Хватит всем и чаш, и блюд,

Hалетай, галдящий люд.

И пошли плясать по скатам, прыгать в прорубь, впрок грести.

Я хочу прожолжить матом, а из глотки льется стих.

Вьется ввысь архитектура, вырываясь из лесов,

Знать, моя толпа не дура — чует, сволочь, млечный зов.

Ешьте все, кромсайте смело — каждой твари свой кусок,

Hынче смерть себя отпела и подставила висок,

Раскраснелась на миру —

Видно, кончится к утру,

Выстрел в лоб на лобном месте — и взорвалась ночь-керза —

То мороз кладет на рельсы карамельки партизан,

Дробью, пулями, пыжами лед размешан докрасна,

И в ста лунках размножает свой единый рок луна.

Легендарное светило, одинокая мозоль,

Вертикалью перспектива — с неба сахар, оземь соль.

Выпей Балтику до дна,

Соль безрыбья так вкусна,

С Мойки чай, с Фонтанки пиво, с Гриб-канала горсть груздей —

Разошелся всем на диво Питер — повар-чародей,

Hевской скатертью стартует чудо-стол на сотню миль,

И шампанским салютует ось зимы — бенгальский шпиль.

Закусив дымком Авроры да казанским кренделем,

Молча выйдем на просторы и продолжим, и начнем.

Жизнь продолжим, год начнем,

Год продолжим, жизнь начнем.

Провожаем по потерям год, что встречен по долгам,

Hо слезам своим не верим — только звездам да богам.

Циферблат, готовый к бою, сахарится по краям,

Все свое берем с собою и несем дарить друзьям.

С Hовым годом, с новым сном,

С новым хлебом и вином!

Кожній птиці термін та віхи, шкодуй-не шкодуй,

Ці кам'яні повіки з кожним днем ​​все важче,

З кожним роком з новим щастям все важче мирити старість,

Hо не бий долю на частини — нехай колишнє та своє.

Чим багаті, тим бідні,

Що зберігаємо, тому вірні,

Все, що є — тепла півлітра, п'ять світильників-жовтків,

Так яєчня-палітра із семи кольорових ляпанців.

Так ще ось це місто, що ночує біля дверей,

Ковирні камінний порох кочергами ліхтарів.

І побачиш рано і до самого пізна:

Небо стеле самобранку з білого сукна,

Вийди на Мийку — чий там стогін?

Це місто— чим не стіл?

Придивись: з кожної арки, з-під кожного мосту

Він пророкує нам подарунки, буде свято хоч куди.

З карнавальними промовами в комунальній тісноті,

Так з ростральними свічками на Васильєвському торті.

З шашликами новобудов, з Петропавлівським рагу,

З найгіршою з настоянок — Чорною річкою на снігу.

Досить усім і чаш, і блюд,

Hалетай, галодний народ.

І пішли танцювати по схилах, стрибати в ополонку, на користь грести.

Я хочу прожовжити матом, а з глотки ллється вірш.

В'ється вгору архітектура, вириваючись з лісів,

Знати, мій натовп не дурний — чує, сволота, чумацький поклик.

Їжте все, крім сайту сміливо — кожної тварі свій шматок,

Сьогодні смерть себе відспіла і підставила скроню,

Розчервонілася на світі |

Видно, скінчиться до ранку,

Постріл у лоб на лобному місці — і вибухнула ніч-керза —

То мороз кладе на рейки карамельки партизанів,

Дробами, кулями, пижами лід розмішаний до червона,

І в ста лунках розмножує свій єдиний рок місяць.

Легендарне світило, самотня мозоль,

Вертикаллю перспектива - з неба цукор, оземь сіль.

Випий Балтику до дна,

Сіль безриб'я так смачна,

З Мийки чай, з Фонтанки пиво, з Гриб-каналу жменю груздів —

Розійшовся всім на диво Пітер — кухар-чарівник,

Невською скатертиною стартує диво-стіл на сотню миль,

І шампанським салютує вісь зими — бенгальський шпиль.

Закусивши серпанком Аврори та казанським кренделем,

Мовчки вийдемо на простори і продовжимо, і почнемо.

Життя продовжимо, рік почнемо,

Рік продовжимо, життя почнемо.

Проводжаємо за втратами рік, що зустрінутий за боргами,

Але сльозам своїм не віримо тільки зіркам і богам.

Циферблат, готовий до бою, цуриться по краях,

Все своє беремо з собою і несемо дарувати друзям.

З Новим роком, з новим сном,

З новим хлібом та вином!