Губы ноют... - Евгений Клячкин

Губы ноют — что ни день, — в синяках.

Я тобою не наемся никак.

Все во мне твои глаза-фонари

выжигают изнутри.

Губит скалы беспощадный прибой —

нет, не этого мне надо с тобой!

Я хочу, чтобы плескалась душа,

словно лодка в камышах.

Словно галька под ленивой волной,

опускалась-подымалась со мной,

и под сердцем не пылал чтоб огонь,

а прохладная ладонь

все снимала — утомленье и боль.

Понимаешь, что мне надо с тобой?

Тут ни силою не взять, ни купить —

меня надо полюбить.

Губи ниють - що щодня, - в синяках.

Я тобою не знаємося ніяк.

Всі у мені твої очі-ліхтарі

випалюють ізсередини.

Губить скелі нещадний прибій —

ні, не цього мені треба з тобою!

Я хочу, щоб плескалася душа,

немов човен у очеретах.

Немов галька під ледачою хвилею,

опускалася-піднімалася зі мною,

і під серцем не палав щоб вогонь,

а прохолодна долоня

все знімала - втома і біль.

Розумієш, що мені треба з тобою?

Тут ні силою не взяти, ні купити —

мене треба покохати.