Мокрый вальс - Евгений Клячкин

Как непрочны двери

У страны доверья

Для того, кто верит только в замки.

Значит, неизбежно

Гасит нашу нежность,

Нашу нежность — тяжесть чьей-то руки.

Что нас больше учит:

Время или случай, —

Вряд ли важно, если даже поймешь.

Но, когда нас давит

Сон страшнее яви,

Выйди ночью под мерцающий дождь.

Все надежды, слышишь?

-

Он тебе надышит —

Дождь бессонный, шелестящий в ночи.

Плеск оваций в зале

Или губ касанье,

Губ касанье можно в нем различить.

И, пока над нами

Голубое пламя

Неизвестной, нас хранящей звезды, —

Будет, как и прежде,

Сердце греть надежда,

Унося нас далеко от беды.

Як неміцні двері

У країни довіри

Для того, хто вірить лише в замки.

Значить неминуче

Гасить нашу ніжність,

Нашу ніжність — тяжкість чиєїсь руки.

Що нас більше вчить:

Час чи випадок, —

Навряд чи важливо, якщо навіть зрозумієш.

Але коли нас тисне

Сон страшніший за яву,

Вийди вночі під мерехтливий дощ.

Усі надії, чуєш?

-

Він тобі надихне —

Дощ безсонний, шелестів уночі.

Сплеск овацій у залі

Або губ торкання,

Губ торкання можна в ньому розрізнити.

І, поки що над нами

Блакитне полум'я

Невідомої зірки, що нас зберігає, —

Буде, як і раніше,

Серце гріти надія,

Забираючи нас далеко від біди.