Оленёнок - Евгений Клячкин

Ну, что ты, олешек, ну, миленький, что ты?

Лиловый зрачок настороженно жив,

И на отражениях крошечных сосен

Твое отраженье пугливо дрожит.

Дрожат упираясь высокие ножки,

А нежные ноздри вбирают меня,

Не надо бояться, не надо, хороший,

Все это когда-то придется принять.

Придется поверить, безумно рискуя,

И в руки, которые могут дарить,

И в губы, которые только целуют,

А страх и желание не разделить.

Что делать, малыш, мы похожи немного:

Я тоже дикарь, непривычный к рукам,

Мне тоже себя, донеся до порога,

Последнего шага не сделать никак.

Пам…

И, словно решив, — «если хочет — пусть губит»,

Как будто в полете над темной водой,

Он вытянул тело и влажные губы

Покорно легли на сухую ладонь.

Ну, що ти, олень, ну, любий, що ти?

Лілова зіниця насторожено жива,

І на відображеннях крихітних сосен

Твоє відображення полохливо тремтить.

Тремтять упираючись високі ніжки,

А ніжні ніздрі вбирають мене,

Не треба боятися, не треба, хороший,

Все це колись доведеться прийняти.

Доведеться повірити, шалено ризикуючи,

І в руки, які можуть дарувати,

І в губи, які тільки цілують,

А страх і бажання не розділити.

Що робити, малюку, ми схожі небагато:

Я теж дикун, незвичний до рук,

Мені теж себе, донісши до порога,

Останнього кроку не зробити ніяк.

Пам...

І, наче вирішивши, — «якщо хоче — нехай губить»,

Ніби в польоті над темною водою,

Він витягнув тіло і вологі губи

Покірно лягли на суху долоню.