Две девочки - Евгений Клячкин

Две девочки, две дочки, два сияния

Два трепетных, два призрачных крыла

В награду, а скорее — в оправдание

Судьба мне, непутевому, дала.

Лечу, лечу, чужою болью мучаясь,

Над красотой и скверною земной,

Уверенный, что не случится худшее,

А если и случится, — не со мной.

И невдомек летящему, парящему,

Какая сила держит на лету.

И только увидав крыло горящее,

Ты чуешь под собою пустоту.

И падаешь, закидывая голову,

На всей Земле, на всей Земле — один,

И бесполезно машут руки голые,

И здесь уже — не до чужой беды.

Легко любить, что не тобой посеяно,

Не выдохнуто с мукою вдвоем.

И как легко бороться за спасение,

Когда это спасенье — не твое.

Эй, кто-нибудь!

От самого от страшного

Спаси шутя, как я тебя спасал.

Верни мне это крылышко прозрачное,

Чтоб я его опять не замечал.

Дві дівчинки, дві доньки, два сяйва

Два трепетні, два примарні крила

В нагороду, а скоріше — в виправдання

Доля мені, недолугому, дала.

Лічу, лечу, чужим болем страждаючи,

Над красою і скверною земною,

Впевнений, що не станеться найгірше,

А якщо і станеться, не зі мною.

І невдомок летячому, що ширяє,

Яка сила тримає на льоту.

І тільки побачивши крило горюче,

Ти відчуваєш під собою порожнечу.

І падаєш, закидаючи голову,

На всій Землі, на всій Землі — один,

І даремно махають руки голі,

І тут уже — не до чужого лиха.

Легко любити, що не тобі посіяно,

Не видихнуто з мукою удвох.

І як легко боротися за порятунок,

Коли це порятунок—не твій.

Гей, хтось!

Від самого від страшного

Врятуй жартома, як я тебе рятував.

Поверни мені це крильце прозоре,

Щоб я його знову не помічав.