Детский рисунок - Евгений Клячкин

На столе от лампочки круг,

А за кругом в комнате мрак.

В круге сразу видно, кто друг,

Кто во мраке — ясно, что враг.

Девочка рисует дома,

Над домами вьются дымы,

И еще не знает сама,

Кто чужие здесь, а кто — мы.

Вот опять возводится дом,

А над домом тянется дым.

Все плохое будет потом,

Все хорошее создадим.

А под дымом варится суп,

Чтобы каждый в доме был сыт.

Тот, кому захочется спать,

Сам на полночь ставит часы.

А за домом высится сад —

Там деревьев несколько сот.

Яблоки на ветках висят —

Сами так и просятся в рот.

Что для жизни надо — все есть.

Чего нету — значит пустяк.

Решено — мы жить будем здесь,

Решено — мы жить будем так.

Нарисуем старых друзей,

Не узнаем новых врагов.

В этом мире все любят всех

И до смерти здесь далеко.

Здесь покой — извечный закон.

Незнакомо здесь слово «вдруг»…

…Жалко, что кончается он

Там же, где от лампочки круг.

На столі від лампочки коло,

А за межами в кімнаті морок.

У колі відразу видно, хто друг,

Хто в темряві — ясно, що ворог.

Дівчина малює вдома,

Над будинками в'ються дими,

І ще не знає сама,

Хто чужі тут, а хто ми.

Ось знову зводиться будинок,

А над домом тягнеться дим.

Все погане буде потім,

Все добре створимо.

А під димом вариться суп,

Щоб кожен у будинку був ситий.

Той, кому захочеться спати,

Сам на північ ставить годинник.

А за будинком височіє сад

Там дерев кілька сотень.

Яблука на вітках висять

Самі так і просять в рот.

Що для життя треба— все є.

Чого немає — значить дрібниця.

Вирішено — ми будемо жити тут,

Вирішено — ми будемо жити так.

Намалюємо старих друзів,

Не впізнаємо нових ворогів.

У цьому світі всі люблять усіх

І до смерті тут далеко.

Тут спокій — одвічний закон.

Незнайоме тут слово «раптом».

...Шкода, що кінчається він

Там же, де від лампочки коло.