Романс коломбины - Евгений Клячкин

Мой Арлекин чуть-чуть хитрец,

Так мало говорит.

Мой Арлекин чуть-чуть мудрец,

Хотя простак на вид.

Ах, Арлекину моему

Успех и слава ни к чему,

Одна любовь ему нужна,

И я — его жена.

Он разрешит любой вопрос,

Хотя на вид простак,

На самом деле он не прост,

Мой Арлекин — чудак.

Увы, он сложный человек,

Но главная беда,

Что слишком часто смотрит вверх

В последние года.

А в небесах летят, летят,

Летят во все концы,

А в небесах свистят, свистят

Железные птенцы.

И белый свет, железный свист

Я вижу из окна.

Ах, Боже мой, как много птиц,

А жизнь всего одна.

Мой Арлекин чуть-чуть мудрец,

Хотя простак на вид.

— Нам скоро всем придет конец!

-

Вот так он говорит.

Мой Арлекин хитрец, простак,

Привык к любым вещам,

Он что-то ищет в небесах

И плачет по ночам.

Я Коломбина, я жена,

Я езжу вслед за ним.

Свеча в фургоне зажжена,

Нам хорошо одним,

В вечернем небе высоко

Птенцы, и я смотрю.

Но что-то в этом от того,

Чего я не люблю.

Проходят дни, проходят дни

Вдоль городов и сёл,

Мелькают новые огни

И музыка, и сор,

И в этих селах, городах

Я коврик выношу,

И муж мой ходит на руках,

А я опять пляшу.

На всей земле, на всей земле

Не так уж много мест.

Вот Петроград шумит во мгле,

В который раз мы здесь.

Он Арлекина моего

В свою уводит мглу.

Но что-то в этом от того,

Чего я не люблю.

Сожми виски, сожми виски,

Сотри огонь с лица,

Да, что-то в этом от тоски,

Которой нет конца!

Мы в этом мире на столе

Совсем чуть-чуть берём.

Мы едем, едем по земле,

Покуда не умрём.

Мій Арлекін трохи хитрун,

Так мало каже.

Мій Арлекін трохи мудрець,

Хоча простак на вид.

Ах, Арлекін мій

Успіх і слава ні до чого,

Одне кохання йому потрібне,

І я — його дружина.

Він вирішить будь-яке питання,

Хоча на вигляд простак,

Насправді він непростий,

Мій Арлекін — дивак.

На жаль, він складна людина,

Але головне лихо,

Що дуже часто дивиться вгору

В останні роки.

А в небесах летять, летять,

Летять у всі кінці,

А в небесах свистять, свистять

Залізні пташенята.

І біле світло, залізний свист

Я бачу з вікна.

Ах, Боже мій, як багато птахів,

А життя всього одне.

Мій Арлекін трохи мудрець,

Хоча простак на вид.

— Нам скоро всім прийде кінець!

-

Ось так він говорить.

Мій Арлекін хитрун, простак,

Звик до будь-яких речей,

Він щось шукає в небесах

І плаче по ночами.

ЯКоломбіна, я дружина,

Я їжджу слідом за ним.

Свічка в фургоні запалена,

Нам добре одним,

У вечірньому небі високо

Пташенята, і я дивлюся.

Але щось у цьому від того,

Чого я не люблю.

Минають дні, минають дні

Вздовж міст і селищ,

Миготять нові вогні

І музика, і сор,

І в цих селах, містах

Я килимок виношу,

І чоловік мій ходить на руках,

А я знову танцю.

На всій землі, на всій землі

Не так вже й багато місць.

Ось Петроград шумить у темряві,

Вкотре ми тут.

Він Арлекіна мого

У свою веде імлу.

Але щось у цьому від того,

Чого я не люблю.

Стисни віскі, стисні віскі,

Зітри вогонь з особи,

Так, щось у цьому від туги,

Який немає кінця!

Ми в цьому світі на столі

Зовсім трохи беремо.

Ми їдемо, їдемо по землі,

Поки не помремо.