Змей - Мельница

Ах, иначе в былые года

Колдовала земля с небесами,

Дива дивные зрелись тогда,

Чуда чудные деялись сами.

Позабыв Золотую Орду,

Пестрый грохот равнины китайской,

Змей крылатый в пустынном саду

Часто прятался полночью майской.

Только девушки видеть луну

Выходили походкою статной,

Он подхватывал быстро одну,

И взмывал, и стремился обратно.

Как сверкал, как слепил и горел

Медный панцирь под хищной луною,

Как серебряным звоном летел

Мерный клекот над Русью лесною:

«Я красавиц таких, лебедей,

С белизною такою молочной,

Не встречал никогда и нигде,

Ни в заморской стране, ни в восточной;

Но еще ни одна не была

Во дворце моем пышном, в Лагоре —

Умирают в пути, и тела

Я бросаю в Каспийское море.

Спать на дне, средь чудовищ морских,

Почему им, безумным, дороже,

Чем в могучих объятьях моих

На торжественном княжеском ложе?

И порой мне завидна судьба

Парня с белой пастушеской дудкой

На лугу, где девичья гурьба

Так довольна его прибауткой…»

Эти крики заслыша, Вольга

Выходил и поглядывал хмуро.

Надевал тетиву на рога

Беловежского старого тура.

Ах, інакше в колишні роки

Чарувала земля з небесами,

Дива дивилися тоді,

Дива дивувалися самі.

Забувши Золоту Орду,

Строкатий гуркіт рівнини китайської,

Змій крилатий у пустельному саду

Часто ховався півночі травневою.

Тільки дівчата бачити місяць

Виходили ходою статною,

Він підхоплював швидко одну,

І змивав, і прагнув назад.

Як сяяв, як зліпив і горів

Мідний панцир під хижим місяцем,

Як срібним дзвоном летів

Мірний клекот над Руссю лісовою:

«Я красунь таких, лебедів,

З білизною такою молочною,

Не зустрічав ніколи і ніде,

Ні в заморській країні, ні в східній;

Але ще жодна одна не була

У палаці моєму пишному, в Лагорі —

Помирають в шляху, і тіла

Я кидаю в Каспійське море.

Спати на дні, серед чудовиськ морських,

Чому їм, шаленим, дорожче,

Чим у могутніх обіймах моїх

На урочистому князівському ложі?

І часом мені завидна доля

Хлопця з білою пастуською дудкою

На лузі, де дівоча юрба

Так задоволена його примовкою ... »

Ці крики почула, Вольга

Виходив і поглядав похмуро.

Одягав тятиву на роги

Біловезького старого туру.