Обряд - Мельница

Ни земли, ни воды, ничего…

Замела метлой белый свет пыль…

И страшиться теперь одного —

Как не стала бы небылью быль,

Как не стала бы быль…

Кто грядет за пургой из обители молний,

Тот единственный мог бы проникнуть за край.

Так гряди из-за гор, из-за гневного моря,

И у этого мира ее забирай, и навеки ее забирай.

Коли в жизни далекой другой

Князь серебряный был бы мне мил,

Он ходил бы студеной рекой,

На уздечке бы солнце водил,

На узде золотой…

Кто грядет за пургой из обители молний,

Тот единственный мог бы проникнуть за край.

Так гряди из-за гор, из-за бурного моря,

И у этого мира ее забирай, и навеки ее

Забирай!

Забирай!

Пропади оно пропадом!

Звенит на ветрах из травы тетива —

Забирай!

Забирай!

Крылья вспыхнули золотом,

Да остались в крови рукава…

А за морем на черной скале

Змей серебряный кольца плетет.

Самоцветы горят в серебре,

Змей крылатый желанную ждет, -

Он свою нареченную ждет.

Обреченную ждет.

Кто летит за пургой из обители молний,

Тот единственный в силах шагнуть через край.

Так гряди из-за гор, из-за синего моря,

И у этого мира меня — забирай эту ложь,

Горе, нежить и небыль,

Я стеклянный сосуд со свечою внутри;

Мы отвержены — что ж, упади же из неба

И у этого мира меня забери!

И навеки меня забери!

Слышишь, в небо меня забери!

Ні землі, ні води, нічого.

Заміла мітлою біле світло пил…

І боятися тепер одного.

Як не стала б небулою буваль,

Як би не сталася…

Хто йде за пургою з обителі блискавок,

Той єдиний міг би проникнути за край.

Так прийди через гір, через гнівне море,

І в цього світу її забирай, і навіки її забирай.

Коли в житті далекої іншої

Князь срібний був би милий,

Він ходив би студеною річкою,

На вуздечці б сонце водив,

На вузді золотий...

Хто йде за пургою з обителі блискавок,

Той єдиний міг би проникнути за край.

Так прийди з-за гір, з-за бурхливого моря,

І в цього світу її забирай, і навіки її

Забирай!

Забирай!

Пропади воно пропадом!

Дзвінить на вітрах із трави тятива.

Забирай!

Забирай!

Крила спалахнули золотом,

Так залишилися в крові рукави.

А за морем на чорній скелі

Змія срібло кільця плете.

Самоцвіти горять у сріблі,

Змій крилатий бажану чекає, -

Він на свою наречену чекає.

Приречену чекає.

Хто летить за пургою з обителі блискавок,

Той єдиний може крокувати через край.

Так прийди з-за гір, з-за синього моря,

І в цього світу мене забирай цю брехню,

Горе, нежить і небиль,

Я скляний посуд зі свічкою всередині;

Ми знедолені — що ж, упади ж із неба

І у цього світу мене забери!

І навіки мене забери!

Чуєш, у небо мене забери!