Волкодав - Мельница

Почувствуешь в воздухе нездешние отзвуки,

И увидишь сквозь морок лжи,

Судьбы миражи.

Где руки сплетаются, где губы прощаются,

И в синий рассветный лед нас небо зовет.

Роса рассветная, светлее светлого,

А в ней живет поверье диких трав,

У века каждого на зверя страшного,

Найдется свой, однажды, Волкодав

Найдется свой однажды Волкодав

Дороги забытые, дороги разбитые,

Ложатся под стук копыт,

И сердце спешит.

И ветры попутные не связаны путами,

И утро не станет ждать,

Нельзя опоздать.

Роса рассветная, светлее светлого,

А в ней живет поверье диких трав,

У века каждого на зверя страшного,

Найдется свой, однажды, Волкодав

Найдется свой однажды Волкодав

Ты вышел из голода, из вечного холода,

Из горной, железной тьмы, из древней тюрьмы.

Из сумрака севера, соцветием клевера,

Последний весны росток

Вплетется в венок.

Роса рассветная, светлее светлого,

А в ней живет поверье диких трав.

У века каждого на зверя страшного,

Найдется свой, однажды, Волкодав

Найдется свой однажды Волкодав

Відчуєш у повітрі нетутешні відгуки,

І побачиш крізь мрак брехні,

Долі міражі.

Де руки сплітаються, де губи прощаються,

І в синій світанок нас небо кличе.

Роса світанка, світліше світлого,

А в ній живе повір'я диких трав,

У віку кожного на звіра страшного,

Знайдеться свій, якось, Вовкодав

Знайдеться свій якось Вовкодав

Дороги забуті, дороги розбиті,

Лягають під стукіт копит,

І серце поспішає.

І вітри попутні не пов'язані путами,

І ранок не чекатиме,

Не можна запізнитись.

Роса світанка, світліше світлого,

А в ній живе повір'я диких трав,

У віку кожного на звіра страшного,

Знайдеться свій, якось, Вовкодав

Знайдеться свій якось Вовкодав

Ти вийшов із голоду, з вічного холоду,

З гірської, залізної темряви, з давньої в'язниці.

Із сутінку півночі, суцвіттям конюшини,

Останній весни паросток

Вплететься у вінок.

Роса світанка, світліше світлого,

А в ній живе повір'я диких трав.

У віку кожного на звіра страшного,

Знайдеться свій, якось, Вовкодав

Знайдеться свій якось Вовкодав