Баллада о борьбе - Мельница

Средь оплывших свечей и вечерних молитв,

Средь военных трофеев и мирных костров,

Жили книжные дети, не знавшие битв,

Изнывая от мелких своих катастроф.

Детям вечно досаден их возраст и быт;

И дрались мы до ссадин, до смертных обид,

Но одежды латали нам матери в срок -

Мы же книги глотали, пьянея от строк.

Липли волосы нам на вспотевшие лбы,

И сосало под ложечкой сладко от фраз.

И кружил наши головы запах борьбы,

Со страниц пожелтевших слетая на нас.

И пытались постичь мы, не знавшие войн,

За воинственный клич принимавшие вой,

Тайну слова, приказ, назначение границ,

Смысл атаки и лязг боевых колесниц.

А в кипящих котлах прежних войн и смут

Столько пищи для маленьких наших мозгов.

Мы на роли предателей, трусов, иуд

В детских играх своих назначали врагов.

И злодея слезам не давали остыть,

И прекраснейших дам обещали любить.

И друзей успокоив и ближних любя,

Мы на роли героев вводили себя.

Только в грёзы нельзя насовсем убежать,

Краткий век у забав, столько боли вокруг.

Попытайся ладони у мёртвых разжать

И оружие принять из натруженных рук.

Испытай, завладев ещё теплым мечом,

И доспехи надев, что почём, что почём?!

Разберись, кто ты - трус иль избранник судьбы,

И попробуй на вкус настоящей борьбы.

И когда рядом рухнет израненный друг;

И над первой потерей ты взвоешь, скорбя;

И когда ты без кожи останешься вдруг,

Оттого, что убили его, не тебя -

Ты поймёшь, что узнал, отличил, отыскал,

По оскалу забрал - это смерти оскал.

Ложь и зло - погляди, как их лица грубы,

И всегда позади вороньё и гробы.

Если мяса с ножа ты не ел ни куска,

Если руки сложа, наблюдал свысока,

И в борьбу не вступил с подлецом, с палачом,

Значит, в жизни ты был ни при чём, ни при чём.

Если путь прорубая отцовским мечом,

Ты соленые слёзы на ус намотал,

Если в жарком бою испытал, что почём,

Значит, нужные книги ты в детстве читал.

Серед свічок і вечірніх молитов,

Серед військових трофеїв та мирних багать,

Жили книжкові діти, які не знали битв,

Знемагаючи від дрібних своїх катастроф.

Дітям завжди досадний їх вік і побут;

І билися ми до ранок, до смертних образ,

Але одяг латали нам матері вчасно -

Ми ж книжки ковтали, п'яніючи від рядків.

Липли волосся нам на спітнілі лоби,

І смоктало під ложечкою солодко від фраз.

І кружляв наші голови запах боротьби,

Зі сторінок пожовклих злітаючи на нас.

І намагалися осягнути ми, не знали воєн,

За войовничий клич приймали виття,

Таємницю слова, наказ, призначення кордонів,

Сенс атаки та брязкіт бойових колісниць.

А в киплячих котлах колишніх воєн та смут

Стільки їжі для маленьких наших мізків.

Ми на ролі зрадників, трусів, іуд

У дитячих іграх призначали своїх ворогів.

І лиходія сльозам не давали охолонути,

І найпрекрасніших жінок обіцяли любити.

І друзів заспокоївши і ближніх люблячи,

Ми на ролі героїв запроваджували себе.

Тільки в мрії не можна зовсім втекти,

Короткий вік у забав, стільки болю довкола.

Спробуй долоні у мертвих розтиснути

І зброю прийняти із натруджених рук.

Випробуй, заволодівши ще теплим мечем,

І обладунки надягну, що почем, що почем?!

Розберися, хто ти - боягуз чи обранець долі,

І спробуй смак справжньої боротьби.

І коли поруч звалиться поранений друг;

І над першою втратою ти зведеш, скорботи;

І коли ти без шкіри залишишся раптом,

Тому, що вбили його, не тебе -

Ти зрозумієш, що дізнався, відрізнив, знайшов,

По скалу забрав - це смерті оскал.

Брехня і зло - подивись, як їхні обличчя грубі,

І завжди позаду вороння та труни.

Якщо м'яса з ножа ти не їв жодного шматка,

Якщо руки склавши, спостерігав зверхньо,

І в боротьбу не вступив з негідником, з катом,

Значить, у житті ти був ні до чого, ні до чого.

Якщо шлях прорубуючи батьковим мечем,

Ти солоні сльози на вус намотав,

Якщо у спекотному бою випробував, що почем,

Значить, потрібні книги ти читав у дитинстві.