Дракон - Мельница

Позабытые стынут колодцы,

Выцвел вереск на мили окрест,

И смотрю я, как катится солнце

По холодному склону небес, теряя остатки тепла.

Цвета ночи гранитные склоны,

Цвета крови сухая земля,

И янтарные очи дракона

Отражает кусок хрусталя — я сторожу этот клад.

Проклинаю заклятое злато,

За предательский отблеск тепла,

Вспоминаю о той, что когда-то,

Что когда-то крылатой была — она давно умерла.

А за горами, за морями, далеко,

Где люди не видят, и боги не верят.

Там тот последний в моем племени легко

Расправит крылья — железные перья.

И чешуею нарисованный узор

Разгонит ненастье воплощением страсти,

Взмывая в облака судьбе наперекор,

Безмерно опасен, безумно прекрасен.

И это лучшее не свете колдовство,

Ликует солнце на лезвии гребня,

И это все, и больше нету ничего —

Есть только небо, вечное небо.

А герои пируют под сенью

Королевских дубовых палат,

Похваляясь за чашею хмельной,

Что добудут таинственный клад и не поздней Рождества.

Забуті холонуть колодязі,

Вицвів верес на милі навкруги,

І дивлюся я, як сонце котиться

По холодному схилу небес втрачаючи залишки тепла.

Кольори ночі гранітні схили,

Кольори крові суха земля,

І янтарні очі дракона

Відбиває шматок кришталю — я вартую цей скарб.

Проклинаю закляте злато,

За зрадливий відблиск тепла

Згадую про ту, що колись,

Що колись була крилатою — вона давно померла.

А за горами, за морями, далеко,

Де люди не бачать і боги не вірять.

Там той останній у моєму племені легко

Розправить крила - залізне пір'я.

І лускою намальований візерунок

Розжене негоду втіленням пристрасті,

Злітаючи в хмари долі наперекір,

Безмірно небезпечний, шалено прекрасний.

І це найкраще не світло чаклунство,

Лікує сонце на лезі гребеня,

І це все, і більше немає нічого.

Є лише небо, вічне небо.

А герої бенкетують під покровом

Королівських дубових палат,

Вихваляючись за чашею хмільною,

Що здобудуть таємничий скарб і не пізнє Різдва.