Зима - Мельница

Далеко по реке уходила ладья,

За тобою ветер мою песню нес.

Я ждала-ждала, проглядела очи я,

Но покрылся льдом да широкий плес.

Но пришла зима, холодны небеса,

Под покровом вьюг пролетает век.

На плече моем побелела коса

И любовь моя не растопит снег.

Только белый снег - стал весь белый свет,

Не разлиться льду да живой водой.

Говорил мне друг, говорил сосед:

"Аль забыл тебя ясный сокол твой?"

Догорает лучина, сгорит дотла,

Лишь метель прядет мое веретено,

И сама уже, точно снег, бела,

Но я буду ждать тебя все равно;

И сама уже, точно смерть, бела,

Но я буду ждать тебя все равно.

Далеко по річці йшла тура,

За тобою вітер мою пісню ніс.

Я чекала-ждала, переглянула очі я,

Але вкрився льодом та широке плесо.

Але прийшла зима, холодні небеса,

Під покровом завірюха пролітає повік.

На плечі моєму побіліла коса

І кохання моє не розтопить сніг.

Тільки білий сніг - стало все біле світло,

Не розлитися льоду та живою водою.

Говорив мені друг, говорив сусід:

"Аль забув тебе ясний сокіл твій?"

Догорає скіпка, згорить вщент,

Лише хуртовина пряде моє веретено,

І сама вже, як сніг, біла,

Але я чекатиму на тебе все одно;

І сама вже, як смерть, біла,

Але я чекатиму на тебе все одно.