Война - Мельница

Темнеет кровля декабря

Под звон полуночных штормов,

Да ты не спрашивай меня,

Лишь просто дай мне кров.

На сапогах твердеет грязь,

И как последним быть из нас?

И тянет черепицы скрип

Из горла медный хрип:

И он говорит ей — сестра, я слишком давно на этой войне

Когда вы пьете это ваше вино, я нёбом чувствую кровь —

В ней хватает и серебра, и стали, и соли, и гари огней,

И наши парни лежат в траншеях под гусеницами облаков.

Так вышло — я еще живой,

Или живой уже не я?

Она не смотрит на него,

Исчадье декабря.

А наша высадка в закат

Была прекрасна и грозна —

Сейчас допью, пора назад,

Не забывай, война.

И он говорит ей — сестра, я слишком давно на этой войне,

Когда вы пьете это ваше вино, я нёбом чувствую кровь —

В ней хватает и серебра, и стали, и соли, и гари огней,

И наши парни лежат в траншеях под гусеницами облаков.

И еще он говорит ей — сестра, похоже, я не знаю ничего о войне,

Я до сих пор не постиг математику строя наших огненных кораблей,

А может, завтра я взгляну ей прямо в лицо и вдохну ее гнев,

И вместо меня останется дырка в небе или же дырка в земле.

Так вот, он говорит ей — сестра, мне некуда, некуда возвращаться, кроме войны,

Спасибо, слушай, мне правда с тобою сегодня было тепло;

А под огнем не помнишь вкуса вина, но не знаешь вкуса вины…

И он уходит обратно в ночь, тяжело подволакивая крыло.

Темніє покрівля грудня

Під дзвін північних штормів,

Та ти не питай мене,

Тільки дай мені дах.

На чоботях твердіє бруд,

І як останнім бути із нас?

І тягне черепиці скрип

З горла мідний хрип:

І він каже їй — сестро, я надто давно на цій війні

Коли ви п'єте це ваше вино, я небо відчуваю кров.

В ній вистачає і срібла, і сталі, і солі, і гари вогнів,

І наші хлопці лежать у траншеях під гусеницями хмар.

Так вийшло - я ще живий,

Чи живий уже не я?

Вона не дивиться на нього,

Земля грудня.

А наша висадка на захід сонця

Була прекрасна і грозна.

Зараз доп'ю, пора назад,

Не забувай, війна.

І він каже їй - сестра, я дуже давно на цій війні,

Коли ви п'єте це ваше вино, я небо відчуваю кров.

В ній вистачає і срібла, і сталі, і солі, і гари вогнів,

І наші хлопці лежать у траншеях під гусеницями хмар.

І ще він каже їй - сестра, схоже, я не знаю нічого про війну,

Я досі не збагнув математику строю наших вогняних кораблів,

А може, завтра я подивлюся їй прямо в обличчя і вдихну її гнів,

І замість мене залишиться дірка в небі або ж дірка у землі.

Так ось, він каже їй - сестра, мені нікуди, нікуди повертатися, крім війни,

Дякую, слухай, мені правда з тобою сьогодні було тепло;

А під вогнем не пам'ятаєш смаку вина, але не знаєш смаку провини.

І він іде назад у ніч, важко підштовхуючи крило.