Призрачные кони - Мельница

Я слышу Призрачных Коней, они летят как гром —

Разметанные гривы и молнии очей;

Над ними Север распростер ползучий мрак ночей,

Восток занялся бледным, негреющим костром,

А Запад плачет в росах, последний пряча свет,

А Юг разлил пыланье пунцово-красных роз…

О тщетность Сна, Желанья и всех Надежд и Грез!

-

В густую глину впахан Коней зловещих след.

Я слышу Призрачных Коней…

Любимая, закрой глаза, пусть сердце твое застучит

Над моим, а волосы — волной мне упадут на грудь,

Чтоб хоть на миг в них отдохнуть, их тишины вдохнуть —

Вдали от тех косматых грив и грохота копыт.

Я чую Примарних Коней, вони летять як грім.

Розмічені гриви та блискавки очей;

Над ними Північ розпростер повзучий морок ночей,

Схід зайнявся блідим, негріючим багаттям,

А Захід плаче в росах, останній ховаючи світло,

А Південь розлив палання червоно-червоних троянд.

Про марність Сну, Бажання і всіх Надій і Мрій!

-

У густу глину вораний Коней зловісних слід.

Я чую Примарних Коней…

Кохана, заплющи очі, нехай серце твоє застукає

Над моїм, а волоса — хвилею мені впадуть на груди,

Щоб хоч на миг у ніх відпочити, їх тиші вдихнути —

Вдалині від тіх кудлатих грив і гуркоту копит.