Никогда - Мельница

Я обещаю вернуться — никогда, никогда.

Когда короткая осень горит небесным бледным огнем,

Когда от холода жмутся друг к другу в ночи поезда,

И коль случится проснуться, мы никогда не уснем.

Так дай мне воздух — и я стану тебе крылом.

Я дам тебе бурю и, может быть, даже грозу.

Твое время течет за мной, как расплавленное стекло,

Мои сны о тебе далеко остались внизу.

Внизу проснутся метели, чей воздух легок и дик,

И зазвенят свиристели, как ледяная вода,

За тем, что мы не допели, мой милый, что не узнаешь из книг,

Я обещаю вернуться в наше личное никогда.

Не осенняя дремота над чеканным переплетом -

То за нами сны приходят, сны выходят на охоту,

Для медведя, для разлуки есть у них тугие луки,

И гарпун для белой ночи и белого кита.

Так дай же мне воздух, и я стану тебе крылом.

Я дам тебе бурю и, может быть, даже грозу.

Твое время течет за мной, как расплавленное стекло,

Мои сны о тебе - далеко остались внизу, и

Перед тем, как очнуться, смотри - с твоего корабля

Крысой прыгает страх, почти не касаясь бортов,

И ты видишь, как мимо плывет голубая Земля

На спинах холодных гладких черных китов.

Не осенняя дремота —

Сны выходят на охоту,

Для медведя, для разлуки есть у них тугие луки,

И гарпун для белой ночи и белого кита.

Так дай же мне воздух, и я стану тебе крылом.

Я дам тебе бурю и, может быть, даже грозу.

Твое время течет со мной, как расплавленное стекло,

Мои дни без тебя — далеко остались внизу, за спиной, и

И перед тем, как очнуться, смотри — с твоего корабля

Крысой прыгает страх, почти не касаясь бортов,

И ты видишь, как мимо плывет, плывет голубая Земля

На спинах холодных гладких черных китов.

Я обіцяю повернутися ніколи, ніколи.

Коли коротка осінь горить небесним блідим вогнем,

Коли від холоду тиснуться один до одного вночі поїзда,

І якщо станеться прокинутися, ми ніколи не заснемо.

Так дай мені повітря, і я стану тобі крилом.

Я дам тобі бурю і, можливо, навіть грозу.

Твій час тече за мною, як розплавлене скло,

Мої сни про тебе далеко залишилися внизу.

Внизу прокинуться хуртовини, чиє повітря легке і дике,

І задзвенять аматори, як крижана вода,

За те, що ми не достигли, мій любий, що не дізнаєшся з книг,

Я обіцяю повернутися до нашого особистого ніколи.

Не осіння дрімота над карбованим плетінням

То за нами сни приходять, сни виходять на полювання,

Для ведмедя, для розлуки є у них тугі луки,

І гарпун для білої ночі та білого кита.

Так дай мені повітря, і я стану тобі крилом.

Я дам тобі бурю і, можливо, навіть грозу.

Твій час тече за мною, як розплавлене скло,

Мої сни про тебе - далеко залишилися внизу, і

Перед тим, як прокинутися, дивись - з твого корабля

Пацюком стрибає страх, майже не торкаючись бортів,

І ти бачиш, як повз пливе блакитна Земля

На спинах холодних гладких чорних китів.

Не осіння дрімота

Сни виходять на полювання,

Для ведмедя, для розлуки є у них тугі луки,

І гарпун для білої ночі та білого кита.

Так дай мені повітря, і я стану тобі крилом.

Я дам тобі бурю і, можливо, навіть грозу.

Твій час тече зі мною, як розплавлене скло,

Мої дні без тебе далеко залишилися внизу, за спиною, і

І перед тим, як прийти до тями, дивись — з твого корабля

Пацюком стрибає страх, майже не торкаючись бортів,

І ти бачиш, як повз пливе, пливе блакитна Земля

На спинах холодних гладких чорних китів.