Dreadnought - Мельница

Мой крылатый - Дредноут уходит в глухую ночь,

Лишь сияние Эльма нещадно рвет темноту.

Все трусы — штатские крысы давно разбежались прочь,

Остальные со мной и бесстрашно стоят на посту.

Даже если взорвать весь душевный боезапас,

Пробить пространство и время, мне не вернуться туда,

Куда все смотрит мой странный упрямый компас,

Где по тонкому льду все бегут дней твоих поезда.

Ночной невидимый воздух на жестком дремлет крыле,

И льется северное сияние кильватером в пустоту —

Я закован в его полотне, словно в плавящемся стекле,

А радио ловит лишь только, только твою частоту.

Но ты всё же поглядывай на горизонт Никогда,

Я пришлю тебе весточку с белым почтовым китом.

Здесь годы бьются о штевень, темны, солоны как вода,

И поют свою песню за крепким железным бортом.

Но единственная пристань — высоко, а небо — низко,

Тянут сны из глубины, и до весны нам путь неблизкий.

Цеппелина бок ребристый сквозь туман густой, когтистый,

Схватит высверк серебристый острого винта

Так отвернись уже, не смотри на горизонт Никогда,

И не жди даже весточки с белым почтовым китом.

Годы бьются о штевень, темны, солоны как вода

И поют свою песню за крепким железным бортом.

А я, поверь, взорвал бы весь боезапас

И пробил пространство и время туда,

Куда все смотрит и смотрит мой странный упрямый компас,

Где по острому льду летят твои поезда —

В Никогда…

Мій крилатий - Дредноут йде в глуху ніч,

Лише сяйво Ельма нещадно рве темряву.

Всі труси - цивільні щури давно розбіглися геть,

Інші зі мною і безстрашно стоять на посту.

Навіть якщо підірвати весь душевний боєзапас,

Пробити простір і час, мені не повернутися туди,

Куди все дивиться мій дивний компас,

Де по тонкому льоду всі тікають днів твоїх поїздів.

Нічне невидиме повітря на жорсткому дрімає крилі,

І ллється північне сяйво кільватером у порожнечу.

Я закутий у його полотні, немов у склі, що плавиться,

А радіо ловить лише, тільки твою частоту.

Але ти все ж таки поглядай на горизонт Ніколи,

Я надішлю тобі звістку з білим поштовим китом.

Тут роки б'ються об штевень, темні, солоні як вода,

І співають свою пісню за міцним залізним бортом.

Але єдина пристань – високо, а небо – низько,

Тягнуть сни з глибини, і до весни нам шлях неблизький.

Цепеліна бік ребристий крізь туман густий, пазуристий,

Схопить висвірку сріблястого гострого гвинта

Так відвернися вже, не дивись на обрій Ніколи,

І не чекай навіть звістки з білим поштовим китом.

Роки б'ються об штевень, темні, солоні як вода

І співають свою пісню за міцним залізним бортом.

А я, повір, підірвав би весь боєзапас

І пробив простір і час туди,

Куди все дивиться і дивиться мій дивний компас,

Де по гострому льоду летять твої поїзди

В Ніколи…