Чужой - Мельница

Он пришел, лишь на час опережая рассвет;

Он принес на плечах печали и горицвет.

Щурился на север, хмурился на тучи,

Противосолонь обходил деревню,

И молчали ветры на зеленых кручах,

И цепные птицы стерегли деревья.

Ты не наш — в синих окнах трепетали огни.

Ты продашь, ты предашь за гривну — знали они.

Постучался в двери там, где вишни зрели,

К той, что пела песни да низала бисер,

Где играли звери, где плясали перья,

О незваном госте прошуршали листья:

Ты чужой, ты другой, ты не мой, не любый.

Но подожди, за окном идут дожди, не ходи, не думай.

Где же память твоя — низа оловянных колец?

Где же сердце твое — серебряный бубенец?

Обронил дорогой, заплатил в трактире,

Отобрали воры за гнедой горою;

Я тебя впустила, я тебя простила,

Не горюй о сердце — я скую другое.

Как узнать, удержать перекати-поле?

Приютить, обольстить, не пустить на волю…

Горы ждали весны, посылали солнце за ней.

Сосны видели сны, как им мачтами стать кораблей.

На пороге бросил ворох горицвета,

Только обернулась — он уже далеко,

А в гнездо пустое на дубовой ветке

Колокольчик-сердце унесла сорока.

И не надо звать, ведь твои слова — как трава под ноги.

Как тростник, птичий крик, только миг дороги.

Гонит ветер на восток через воды и песок, через горький, горький сок полыни.

Не догнать, не поймать, не узнать твое имя…

Він прийшов, лише на годину випереджаючи світанок;

Він приніс на плечах печалі і горицвіт.

Щурився на північ, хмурився на хмари,

Протисолонь обходив село,

І мовчали вітри на зелених кручах,

І цепні птахи стерегли дерева.

Ти не наш — у синіх вікнах тремтіли вогні.

Ти продаси, ти віддаси за гривню знали вони.

Постукав у двері там, де вишні зріли,

До того, що співала пісні, низала бісер,

Де грали звірі, де танцювали пір'я,

Про непроханого гостя прошелестіло листя:

Ти чужий, ти другий, ти не мій, не любий.

Але зачекай, за вікном йдуть дощі, не ходи, не думай.

Де твоя пам'ять — низу олов'яних кілець?

Де серце твоє — срібний бубенець?

Обронив дорогий, заплатив у трактирі,

Відібрали злодії за гнідою горою;

Я тебе впустила, я тебе вибачила,

Не горюй про серце — я ську інше.

Як дізнатися, утримати перекотиполе?

Притулити, звабити, не пустити на волю ...

Гори чекали весни, посилали сонце по неї.

Сосни бачили сни, як нимщоглами стати кораблів.

На порозі кинув купу горицвіту,

Тільки обернулася — він уже далеко,

А в гніздо порожнє на дубовій гілці

Дзвіночок-серце забрала сорока.

І не треба кликати, адже твої слова як трава під ноги.

Як очерет, пташиний крик, тільки мить дороги.

Гонить вітер на схід через води та пісок, через гіркий, гіркий сік полину.

Не наздогнати, не зловити, не дізнатися твоє ім'я…