Верка, Надька и Любка - Александр Башлачёв

Когда дважды два было только четыре,

Я жил в небольшой коммунальной квартире.

Работал с горшком, и ночник мне светил,

Но я был дураком и за свет не платил.

Я грыз те же книжки с чайком вместо сушки,

Мечтал застрелиться при всех из Царь-пушки,

Ломал свою голову ввиде подушки.

Эх, вершки-корешки!

От горшка до макушки

Обычный крестовый дурак.

— Твой ход, — из болот зазывали лягушки.

Я пятился задом, как рак.

Я пил проявитель, я пил закрепитель,

Квартиру с утра превращал в вытрезвитель,

Но не утонул ни в стакане, ни в кубке.

Как шило в мешке — два смешка, три насмешки —

Набитый дурак, я смешал в своей трубке

И разом в орла превратился из решки.

И душу с душком, словно тело в тележке,

Катал я и золотом правил орешки,

Но чем-то понравился Любке.

Муку через муку поэты рифмуют.

Она показала, где раки зимуют.

Хоть дело порой доходило до драки —

Я Любку люблю!

А подробности — враки.

Она даже верила в это сама.

Мы жили в то время в холерном бараке

Холерой считалась зима.

И Верка-портниха сняла с Любки мерку —

Хотел я ей на зиму шубу пошить.

Но вдруг оказалось, что шуба — на Верку.

Я ей предложил вместе с нами пожить.

И в картах она разбиралась не в меру —

Ходила с ума эта самая Вера.

Очнулась зима и прогнала холеру.

Короче стал список ночей.

Да Вера была и простой и понятной,

И снегом засыпала белые пятна,

Взяла агитацией в корне наглядной

И воском от тысяч свечей.

И шило в мешке мы пустили на мыло.

Святою водой наш барак затопило.

Уж намылились мы, но святая вода

На метр из святого и твердого льда.

И Вера из шубы скроила одьяло.

В нем дырка была — прям так и сияла.

Закутавшись в дырку, легли на кровать

И стали, как раки, втроем зимовать.

Но воду почуяв — да сном или духом —

В матросской тельняшке явилась Надюха.

Я с нею давно грешным делом матросил,

Два раза матрасил, да струсил и бросил.

Не так молода, но совсем не старуха,

Разбила паркеты из синего льда.

Зашла навсегда попрощаться Надюха,

Да так и осталась у нас навсегда.

Мы прожили зиму активно и дружно.

И главное дело — оно нам было не скучно.

И кто чем богат, тому все были рады.

Но все-таки просто визжали они,

Когда рядом с ритмами светской эстрады

Я сам, наконец, взял гитару в клешни.

Не твистом свистел мой овраг на горе.

Я все отдавал из того, что дано.

И мозг головной вырезал на коре:

Надежда плюс Вера плюс Саша плюс Люба

Плюс тетя Сережа плюс дядя Наташа…

Короче, не все ли равно.

Я пел это в темном холодном бараке

И он превращался в обычный дворец.

Так вот что весною поделывают раки!

И тут оказалось, что я — рак-отец.

Сижу в своем теле, как будто в вулкане.

Налейте мне свету из дырки окна!

Три грации, словно три грани в стакане.

Три грани в стакане, три разных мамани,

три разных мамани, а дочка одна.

Но следствия нет без особых причин.

Тем более, вроде не дочка, а сын.

А может — не сын, а может быть — брат,

Сестра или мать или сам я — отец,

А может быть весь первомайский парад!

А может быть город весь наш — Ленинград!..

Светает.

Гадаю и наоборот.

А может быть — весь наш советский народ.

А может быть, в люльке вся наша страна!

Коли двічі дві було лише чотири,

Я жив в невеликій комунальній квартирі.

Працював з горщиком, і ночник мені світив,

Але я був дурнем і за світло не платив.

Я гриз ті же книжки з чайком замість сушіння,

Мріяв застрелитися при всіх із Цар-гармати,

Ломав свою голову через подушки.

Ех, вершки-корінці!

Від горщика до верхівки

Звичайний хрестовий дурень.

— Твій хід, — із боліт зазивали жаби.

Я відступив задом, як рак.

Я пив проявник, я пив закріплювач,

Квартиру з ранку перетворював на витверезник,

Але не потонув ні в склянці, ні в кубку.

Як шило в мішці — два смішки, три глузування —

Набитий дурень, я змішав у своїй трубці

І разом в орла перетворився з решки.

І душу з душкою, немов тіло в візка,

Катал я і золотом правил горішки,

Але чимось сподобався Любці.

Борошно через борошно поети римують.

Вона показала, де раки зимують.

Хоча справа часом доходила до бійки —

Я Люблю люблю!

А подробиці — брехня.

Вона навіть вірила в це сама.

Ми жили в той час у холерному бараку

Холерою вважалася зима.

І Вірка-кравчиня зняла з Любки мірку —

Хотів я їй на зиму шубу пошити.

Але раптом виявилося, що шуба на верку.

Я запропонував разом з нами пожити.

І в картах вона розбиралася не в міру —

Ходила з розуму ця сама Віра.

Прокинулася зима і прогнала холеру.

Коротше став список ночей.

Так Віра була і простою і зрозумілою,

І снігом засипала білі плями,

Взяла агітацією в корені наочній

І воском від тисяч свічок.

І шило в мішку ми пустили на мило.

Святою водою наш барак затопило.

Вже намилилися ми, але свята вода

На метр зі святого та твердого льоду.

І Віра з шуби скроїла вдягло.

В ньому дірка була — прямий так і сяяла.

Закутавшись у дірку, лягли на ліжко

І стали, як раки, втрьох зимувати.

Але воду відчувши — так сном чи духом —

У матроській тільнику з'явилася Надюха.

Я з нею давно грішною справою матросив,

Двічі матрасил, так струмив і кинув.

Не так молода, але зовсім не стара,

Розбила паркети із синього льоду.

Зайшла назавжди попрощатися Надюха,

Так так і залишилась у нас назавжди.

Ми прожили зиму активно і дружно.

І головна справа — воно нам було не нудно.

І хто чим багатий, тому всі були раді.

Але все-таки просто верещали вони,

Коли поруч із ритмами світської естради

Я сам, нарешті, взяв гітару в клешні.

Нетвистом свистів мій яр на горі.

Я все віддавав з того, що дано.

І мозок головний вирізав на корі:

Надія плюс Віра плюс Саша плюс Люба

Плюс тітка Сергія плюс дядько Наташа…

Коротше, не все рівно.

Я заспівав це в темному холодному бараку

І він перетворювався на звичайний палац.

Так ось що навесні роблять раки!

І тут виявилося, що я — рак-батько.

Сиджу в своєму тілі, наче в вулкані.

Налийте мені світла з дірки вікна!

Три грації, немов три грані в склянці.

Три грані в склянці, три різних мами,

три різні мами, а дочка одна.

Але наслідків немає без особливих причин.

Тим більше, ніби не дочка, а син.

А може — не син, а може бути — брат,

Сестра чи мати чи сам я — батько,

А може бути весь першотравневий парад!

А може бути місто весь наш — Ленінград!

Світає.

Гадаю і навпаки.

А може бути весь наш радянський народ.

А може бути, в люльці вся наша країна!