Случай в Сибири - Александр Башлачёв

Пока дышу, пока пою и пачкаю бумагу

Я слышу звон.

На том стою.

А там глядишь — и лягу.

Бог даст — на том и лягу.

К чему клоню?

Да так, пустяк.

Вошел и вышел случай.

Я был в Сибири.

Был в гостях.

В одной веселой куче.

Какие люди там живут!

Как хорошо мне с ними!

А он… Не помню, как зовут.

Я был не с ним.

С другими.

А он мне — пей!

— и жег вином.

— Кури!

— и мы курили.

Потом на языке одном о разном говорили.

Потом на языке родном о разном говорили.

И он сказал: — Держу пари — похожи наши лица,

Но все же, что ни говори, я — здесь, а ты — в столице.

Он говорил, трещал по шву: мол, скучно жить в Сибири.

Вот в Ленинград или в Москву…

Он показал бы большинству

И в том и в этом мире.

— А здесь чего?

Здесь только пьют.

Мечи для них бисеры.

Здесь даже бабы не дают.

Сплошной духовный неуют

Коты как кошки, серы.

— Здесь нет седла, один хомут.

Поговорить — да не с кем.

Ты зря приехал.

Не поймут.

Не то, что там — на Невском.

— Ну как тут станешь знаменит —

Мечтал он сквозь отрыжку.

Да что там у тебя звенит?

— Какая мелочишка?

Пока я все это терпел и не спускал ни слова,

Он взял гитару и запел.

Пел за Гребенщикова.

Мне было жаль себя, Сибирь, гитару и Бориса.

Тем более, что на Оби мороз всегда за тридцать.

Потом окончил и сказал, что снег считает пылью.

Я встал и песне подвязал оборванные крылья.

И спел свою, сказав себе: — Держись!

— играя кулаками.

А он сосал из меня жизнь глазами-слизняками.

Хвалил он: — Ловко врезал ты по ихней красной дате.

И начал вкручивать болты про то, что я — предатель.

Я сел, белее, чем снега.

Я сразу онемел как мел.

Мне было стыдно, что я пел.

За то, что он так понял.

Что смог дорисовать рога, что смог дорисовать рога

Он на моей иконе.

— Как трудно нам — тебе и мне — шептал он,

Жить в такой стране и при социализме.

Он истину топил в говне.

За клизмой ставил клизму.

Тяжелым запахом дыша,

Меня кусала злая вша.

Чужая тыловая вша.

Стучало в сердце.

Звон в ушах.

— Да что там у тебя звенит?

И я сказал: — Душа звенит.

Обычная душа.

— Ну ты даешь… Ну ты даешь!

Чем ей звенеть?

Ну ты даешь —

Ведь там одна утроба.

С тобой тут сам звенеть начнешь.

И я сказал: — Попробуй!

Ты не стесняйся.

Оглянись.

Такое наше дело.

Проснись.

Да хорошо встряхнись.

Да так, чтоб зазвенело.

Зачем живешь?

Не сладко жить.

И колбаса плохая.

Да разве можно не любить?

Вот эту бабу не любить, когда она такая!

Да разве ж можно не любить?

Да разве ж можно хаять?

Не говорил ему за строй.

Ведь сам я — не в строю.

Да строй — не строй.

Ты только строй.

А не умеешь строить — пой.

А не поешь — тогда не плюй.

Я — не герой.

Ты — не слепой.

Возьми страну свою.

Я первый раз сказал о том, мне было нелегко.

Но я ловил открытым ртом родное молоко.

И я припал к ее груди, я рвал зубами кольца.

Была дорожка впереди.

Звенели колокольца.

Пока пою, пока дышу, дышу и душу не душу,

В себе я многое глушу.

Чего б не смыть плевка?!

Но этого не выношу.

И не стираю.

И ношу.

И у любви своей прошу хоть каплю молока.

Поки дихаю, поки співаю і ¦пачкаю папір

Я чую дзвін.

На цьому стою.

А там дивишся — і лягу.

Бог дасть - на тому і лягу.

До чого клоню?

Так, так, дрібниця.

Увійшов і вийшов випадок.

Я був у Сибіру.

Був у гостях.

В одній веселій купі.

Які люди там мешкають!

Як добре мені з ними!

А він... Не пам'ятаю, як звати.

Я був не з ним.

З іншими.

А він мені — пий!

—іжег вином.

— Кури!

— і ми палили.

Потім на мові одному про різні говорили.

Потім на рідній мові про різне говорили.

І он сказав: — Тримаю парі — схожі наші обличчя,

Але все ж, що ні говори, я — тут, а ти — в столиці.

Він говорив, тріщав по шву: мовляв, нудно жити в Сибіру.

Ось у Ленінград або в Москву ...

Він показав би більшості

І в том і в цьому світі.

— А тут чого?

Тут лише п'ють.

Мечі для них бісери.

Тут навіть баби не дають.

Суцільний духовний незатишок

Коти, як кішки, сірки.

— Тут немає сідла, один хомут.

Поговорити — так не з ким.

Ти даремно приїхав.

Не зрозуміють.

Не те, що там — на Невському.

— Ну як тут станеш знаменитим —

Мріяв він крізь відрижку.

Що там у тебе дзвонить?

— Який дріб'язок?

Поки я все це терпів і не спускав жодного слова,

Він узяв гітару і заспівав.

Співав за Гребєнщикова.

Мені було шкода себе, Сибір, гітару та Бориса.

Тим більше, що на Обі мороз завжди за тридцять.

Потім закінчив і сказав, що сніг вважає пилом.

Я встав і пісні підв'язав обірвані крила.

І заспівав свою, сказавши собі: — Тримайся!

— граючи кулаками.

А він смоктав із мене життя очима-слимаками.

Хвалив він: — спритно врізав ти за їхньою червоною датою.

І почав вкручувати болти про те, що я — зрадник.

Я сів, біліший, ніж снігу.

Я відразу онімів як крейда.

Мені було соромно, що я заспівав.

За те, що він так зрозумів.

Що зміг домалювати роги, що зміг домалювати роги

Він на моїй іконі.

— Як важко нам — тобі й мені — шепотів він,

Жити в такій країні і за соціалізму.

Він істину топив у гівні.

За клізмою ставив клізму.

Тяжким запахом дихаючи,

Мене кусала зла воша.

Чужа тилова воша.

Стукало в серці.

Дзвін у вухах.

— Так що там у тебе дзвенить?

І я сказав: — Душа дзвенить.

Звичайна душа.

— Ну ти даєш… Ну ти даєш!

Чим їй дзвонити?

Ну ти даєш -

Адже там одна утроба.

З тобою тут сам дзвонити почнеш.

І я сказав: — Спробуй!

Ти не соромся.

Оглянься.

Така наша справа.

Прокинься.

Так добре струсись.

Так, щоб дзвеніло.

Навіщо живеш?

Не солодко жити.

І Ковбаса погана.

Так хіба можна не любити?

Ось цю бабу не любити, коли вона така!

Та хіба ж можна не любити?

Так хіба ж можна хаяти?

Не говорив йому за буд.

Адже сам я — не будую.

Так буд — не буд.

Ти тільки стрій.

А не вмієш будувати — співай.

А не співаєш — тоді не плюй.

Я - не - герой.

Ти—не сліпий.

Візьми свою країну.

Я перший раз сказав про те, мені було нелегко.

Але я ловив відкритим ротом рідне молоко.

І я припав до її груди, я рвав зубами кільця.

Була стежка попереду.

Дзвінчали дзвіниці.

Поки співаю, поки дихаю, дихаю і душу не душу,

У собі я багато чого глушу.

Чого б не змити плювка?!

Але цього не виношу.

І не праю.

І ношу.

І у любові своєму прошу хоч краплю молока.