Хозяйка - Александр Башлачёв

Сегодня ночью — дьявольский мороз.

Открой, хозяйка, бывшему солдату!

Пусти погреться, я совсем замерз,

Враги сожгли мою родную хату.

Пусти погреться, я совсем замерз,

Враги сожгли мою родную хату.

Перекрестившись истинным крестом,

Ты молча мне подвинешь табуретку,

И самовар ты выставишь на стол

На чистую крахмальную салфетку.

И калачи достанешь из печи,

С ухватом длинным управляясь ловко.

Пойдешь в чулан, забрякают ключи.

Вернешься со своей заветной поллитровкой.

Я поиграю на твоей гармони.

Рвану твою трехрядку от души.

Чего сидишь, как будто на иконе?

А ну, давай, пляши, пляши, пляши…

Когда закружит мои мысли хмель

И «День Победы» я не доиграю,

Тогда уложишь ты меня в постель,

Потом сама тихонько ляжешь с краю.

А через час я отвернусь к стене.

Пробормочу с ухмылкой виноватой:

— Я не солдат.

Зачем ты веришь мне?

Я все наврал.

Цела моя родная хата.

Я не солдат.

Зачем ты веришь мне?

Я все наврал.

Цела родная хата.

И в ней есть все — часы и пылесос.

И в ней вполне достаточно уюта.

Я обманул тебя — я вовсе не замерз!

Да тут ходьбы всего на три минуты.

Я обманул тебя — я вовсе не замерз!

Да тут ходьбы всего на три минуты.

Известна цель визита моего —

Чтоб переспать с соседкою-вдовою…

А ты ответишь: — Это ничего…

И тихо-тихо покачаешь головою.

А ты ответишь: — Это ничего…

И тихо покачаешь головою.

И вот тогда я кой-чего пойму,

И кой о чем серьезно пожалею.

И я тебя покрепче обниму

И буду греть тебя, пока не отогрею.

Да, я тебя покрепче обниму

И стану сыном, мужем, сватом, братом.

Ведь человеку трудно одному,

Когда враги сожгли его родную хату.

Ведь человеку трудно одному,

Когда враги сожгли родную хату.

Сьогодні вночі — диявольський мороз.

Відкрий, господине, колишньому солдатові!

Пусти погрітися, я зовсім замерз,

Вороги спалили мою рідну хату.

Пусти погрітися, я зовсім замерз,

Вороги спалили мою рідну хату.

Перехрестившись істинним хрестом,

Ти мовчки мені посунеш табуретку,

І самовар ти виставиш на стіл

На чисту крохмальну серветку.

І калачі дістанеш із печі,

З схопленням довгим керуючись вправно.

Підеш у комору, забрякають ключі.

Повернешся зі своїм заповітним півлітрівкою.

Я пограю на твоєму гармонії.

Рвану твою трирядку від душі.

Чого сидиш, наче на іконі?

Ну, давай, танцюй, танцюй, танцюй…

Коли закрутить мої думки хміль

І «День Перемоги» я не дограю,

Тоді покладеш ти мене в ліжко,

Потім сама тихенько ляжеш з краю.

А через годину я відвернуся до стіни.

Пробурмочу з усмішкою винною:

— Я не солдат.

Навіщо ти віриш мені?

Я все набрехав.

Ціла моя рідна хата.

Я не солдат.

Навіщо ти віриш мені?

Я все набрехав.

Ціла рідна хата.

І в ній є все — годинник і пилосос.

І в ній цілком достатньо затишку.

Я обдурив тебе — я зовсім не змерз!

Так тут ходьби всього на три хвилини.

Я обдурив тебе — я зовсім не змерз!

Так тут ходьби всього на три хвилини.

Відома мета візиту мого—

Щоби переспати з сусідкою-вдовою...

А ти відповиш: — Це нічого...

І тихо-тихо похитуєш головою.

А ти відповиш: — Це нічого...

І тихо похитаєш головою.

І ось тоді я якогось зрозумію,

І про яку серйозно пошкодую.

І я тебе міцніше обійму

І грітиму тебе, поки не відігрію.

Так, я тебе міцніше обійму

І стану сином, чоловіком, сватом, братом.

Адже людині важко одному,

Коли вороги спалили його рідну хату.

Адже людині важко одному,

Коли вороги спалили рідну хату.