Лихо - Александр Башлачёв

Если б не терпели — по сей день бы пели!

А сидели тихо — так разбудили Лихо!

Вьюга продувает белые палаты.

Головой кивает х.

из-под заплаты.

Клевер да березы — полевое племя.

Север да морозы — золотое стремя.

Серебро и слезы в азиатской вазе.

Потом — юродивые-князи нашей всепогодной грязи.

Босиком гуляли по алмазной жиле.

Многих постреляли.

Прочих сторожили.

Траурные ленты.

Бархатные шторы.

Брань, аплодисменты да сталинные шпоры.

Корчились от боли без огня и хлеба.

Вытоптали поле, засевая небо.

Хоровод приказов.

Петли на осинах.

А поверх алмазов — зыбкая трясина.

Позабыв откуда, скачем кто куда.

Ставили на чудо — выпала беда.

По оврагу рыщет бедовая шайка —

Батька-топорище да мать моя нагайка.

Ставили артелью — замело метелью.

Водки на неделю — да на год похмелья.

Штопали на теле.

К ребрам пришивали.

Ровно год потели да ровно час жевали.

Пососали лапу — поскрипим лаптями.

К свету — по этапу.

К счастью — под плетями.

Веселей, вагоны!

Пляс да перезвоны!

Кто, кто, кто услышит стоны краденой иконы?

Вдоль стены бетонной — ветерки степные.

Мы тоске зеленой — племяши родные.

Нищие гурманы, лживые сироты

Да горе-атаманы из сопливой роты.

Мертвякам припарки — как живым медали.

Только и подарков — то, что не отняли.

Нашим или вашим — липкие стаканы.

Вслед крестами машут сонные курганы.

Якщо б не терпіли — по цей день би співали!

А сиділи тихо — так розбудили Лихо!

Завірюха продуває білі палати.

Головою киває х.

з-під латки.

Конюшина та берези — польове плем'я.

Північ та морози — золоте стрем'я.

Срібло та сльози в азіатській вазі.

Потім — юродиві-князі нашого всепогодного бруду.

Босоніж гуляли по алмазній жилі.

Багатьох постріляли.

Інші сторожили.

Жалобні стрічки.

Оксамитові штори.

Лайка, оплески та сталінні шпори.

Корчилися від болю без вогню і хліба.

Витоптали поле, засіваючи небо.

Хоровод наказів.

Петлі на осинах.

А поверх алмазів — хитка трясовина.

Забувши звідки, скачемо хто куди.

Ставили на чудо — випала біда.

По яру нишпорить бідна зграя

Батько-топорище та мати моя нагайка.

Ставили артіллю — замело хуртовиною.

Горілки на тиждень — так на рік похмілля.

Штопали на тілі.

До ребрів пришивали.

Рівно рік потіли і рівно годину жували.

Посмоктали лапу — поскрипаємо лаптями.

До світу— за етапом.

На щастя — під батогами.

Веселі, вагони!

Танок та перезвони!

Хто, хто, хто почує стогін краденої ікони?

Вздовж стіни бетонної — вітерці степові.

Ми тузі зеленої — плем'яші рідні.

Жебракі гурмани, брехливі сироти

Так горе-отамани із сопливої ​​роти.

Мертв'якам припарки— як живим медалі.

Тільки і подарунків — те, що не відняли.

Нашим чи вашим — липкі склянки.

Слідом за хрестами махають сонні кургани.