Когда мы вдвоём - Александр Башлачёв

КОГДА МЫ ВДВОЕМ

Когда мы вдвоем

Я не помню, не помню, не помню о том, на каком

мы находимся свете.

Всяк на своем.

Но я не боюсь измениться в лице,

Измениться в твоем бесконечно прекрасном лице.

Мы редко поем

Мы редко поем, но когда мы поем, поднимается ветер.

И дразнит крылом.

Я уже на крыльце.

Хоть смерть меня смерь

Да хоть держись меня жизнь

Я позвал сюда Гром — вышли смута, апрель и гроза

Ты только поверь

Если нам тяжело — не могло быть иначе,

Тогда почему кто-то плачет?

Оставь воду цветам.

Возьми мои глаза.

Поверь — ты поймешь

Как мне трудно раздеться

Когда тебя нет, когда некуда, некуда, некуда деться

Поверь — и поймешь

То, что я никогда

Никогда уже не смогу наглядеться туда

Где мы, где мы могли бы согреться,

Когда будет осень,

И осень гвоздями вколотит нас в дрожь.

Пойми — ты простишь

Если ветрeной ночью я снова сорвусь с ума

Побегу по бумаге я

Этот путь длиною в строку, дa строка коротка

Строка коротка.

Ты же любишь сама

Когда губы огнем лижет магия

Когда губы огнем лижет магия языка.

Прости — и возьмешь

И возьмешь на ладонь мой огонь

И все то, в чем я странно замешан

Замешанo густо.

Раз так, я как раз и люблю

Вольно кобелю

Да рубил бы я сук

Я рубил бы всех сук, на которых повешен.

Но чем больше срублю, тем сильней затяну петлю.

Я проклят собой

Oсиновым клином живое, живое, живое восстало в груди

Все в царапинах да в бубенцах

Имеющий душу да дышит.

Гори — не губи

Сожженной губой

я шепчу, что, мол, я сгоряча, да в сердцах, я в сердцах,

А в сердцах — да я весь, я в сердцах.

И каждое бьется об лед, но поет, так любое бери и люби.

Не держись, моя жизнь,

смертью после ли измеришь.

И я пропаду ни за грош

потому что и мне ближе к телу сума

Так проще знать честь

И мне пора

Мне пора уходить следом песни, которой ты веришь

Увидимся утром, тогда ты поймешь все сама.

КОЛИ МИ удвох

Коли ми вдвох

Я не пам'ятаю, не пам'ятаю, не пам'ятаю про те, на якому

ми перебуваємо світлі.

Всяк на своєму.

Але я не боюся змінитися в особі,

Змінитися у твоєму нескінченно прекрасному обличчі.

Ми рідко співаємо

Ми рідко співаємо, але коли ми співаємо, піднімається вітер.

І дратує крилом.

Я вже на ганку.

Хоч смерть мене смерь

Так хоч тримайся мене життя

Я покликав сюди Гром — вийшли смута, квітень і гроза

Ти тільки повір

Якщо нам важко, не могло бути інакше,

Тоді чомусь хтось плаче?

Залиш воду квітам.

Візьми мої очі.

Повір - ти зрозумієш

Як мені важко роздягтися

Коли тебе немає, коли нікуди, нікуди, нікуди подітися

Повір — і зрозумієш

Те, що я ніколи.

Ніколи вже не зможу надивитися туди

Де ми, де ми могли б зігрітися,

Коли буде осінь,

І осінь цвяхами вб'є нас у тремтіння.

Зрозумій — ти пробачиш

Якщо вітряної ночі я знову зірвуся з розуму

Втечу по паперу я

Цей шлях довжиною в рядок, до рядок короткий

Рядок короткий.

Ти ж любиш сама

Коли губи вогнем лиже магія

Коли губи вогнем лиже магія язика.

Вибач — і візьмеш

І візьмеш на долоню мій вогонь

І все те, в чому я дивно замішаний

Замішано густо.

Раз так, я якраз і люблю

Вільно кобелю

Так рубав би я сук

Я рубав би всіх сук, на яких повішений.

Але чим більше зрубаю, тим сильніше затягну петлю.

Я проклятий собою

Осиновим клином живе, живе, живе повстало в грудях

Все в подряпинах та в бубонцях

Той, хто має душу, нехай дихає.

Горі — не губи

Спаленою губою

я шепчу, що, мовляв, я згаряча, так в серцях, я в серцях,

А в серцях — так я весь, я в серцях.

І кожен б'ється облід, але співає, так будь-яке бери і люби.

Не тримайся, моє життя,

смертю після чи виміряєш.

І я пропаду ні за грош

тому що і мені ближче до тіла сума

Так простіше знати честь

І мені час

Мені час йти слідом пісні, якій ти віриш

Побачимося вранці, тоді ти зрозумієш усе сама.