Vierzon - Yves Jamait

Qui aurait dit qu’un jour, entre deux chansons,

Je ferais un dtour, pour aller voir Vierzon?

Ce que la vie est drle, quarante ans sans se voir,

T’arrive, sans crier gare, et je pleure comme un saule

Sur ta vie, sur ma vie.

Qui aurait dit au reste, qu’une moiti d’orphelin

Que je fus sans conteste, un jour poserait la main

Sur le corps de celui qui fut tant de mystre.

Que jamais je n’ai dit le sobriquet de pre

De ma vie, de ta vie.

De ma vie, de ta vie.

Serait-ce le sommeil d’un enfant couch tard

Ou des gouttes de ciel qui mouillent mon regard?

J’ai vu couvrir de terre ton corps en bois dormant,

En recouvrant mon pre, je perds en moi l’enfant.

Je ne me souviens plus, de mmoire morcele,

De journe, s’il en fut, o je n’ai pas pens

l’auteur de mes jours qui laissa composer

En solo, pour toujours, celle qu’il croyait aimer

Pour la vie, pour sa vie.

Donc, pas de souvenir, aucune rminiscence,

Bien que j’ai d subir le poids de cette absence,

Si j’ai d regretter, d’tre ainsi dpourvu,

Je n’ai jamais manqu de ce que je n’ai pas connu

Dans la vie, dans ma vie.

Dans la vie, dans ma vie.

«Tiens voil le soleil, on ne l’attendait plus»

Disait-il, y a une paye, ce chanteur que j’ai cru.

J’ai d trouver des guides, des pres spirituels,

Des mots et des Maximes, pour me porter conseil.

Si j’ai peu de «parce que» pour taire mes «pourquoi»,

Je ralise que je ne serai pas sans toi.

Que tu fus un fantme, tout a m’a fait grand-chose.

Ta vie brisa le mme, mais ta mort le repose.

C’est la vie, c’est ma vie.

C’est la vie, c’est ma vie.

Ben voil, tout est dit, je ne vais pas m’pancher.

C’est la fin d’une nuit qui s’est ternise,

La fin de l’insomnie.

L’arrt de la douleur

N’a pas fait plus de bruit qu’un bris de coeur.

Хто б сказав, що одного разу між двома піснями,

Я б зробив об’їзд, щоб побачити В’єрзона?

Як смішне життя, сорок років не бачилися,

Ти приходиш, раптово, а я плачу, як верба

На твоє життя, на моє життя.

Хто б сказав решту, що напівсирота

Щоб я був безперечно, колись покладу руку

На тілі того, у кого було стільки загадки.

Що я ніколи не називав прізвисько батька

Про моє життя, про твоє життя.

Про моє життя, про твоє життя.

Чи може це бути пізній сон дитини

Або краплі неба, що змочують мій погляд?

Я бачив твоє спляче дерев'яне тіло, засипане землею,

Прикриваючи свого батька, я втрачаю дитину в собі.

Я не пам'ятаю, фрагментована пам'ять,

Про день, якби був такий, де я не думав

автор моїх днів, який дозволив складати

Один, назавжди, той, кого він вважав, що любить

За життя, за своє життя.

Тож ні спогадів, ні спогадів,

Хоча мені довелося нести тягар цієї відсутності,

Якби мені довелося шкодувати, бути таким позбавленим,

Я ніколи не пропускав те, чого не знав

В житті, в моєму житті.

В житті, в моєму житті.

«Ось сонце, ми його вже не чекали»

Він сказав, що є зарплата, тому співаку я вірив.

Я знайшов провідників, духовних отців,

Слова і Максими, щоб мені порадити.

Якщо у мене мало "тому що", щоб замовкнути моє "чому",

Я розумію, що не буду без тебе.

Те, що ти був привидом, все для мене багато значило.

Твоє життя зламалося так само, але твоя смерть заспокоює його.

Це життя, це моє життя.

Це життя, це моє життя.

Ну, ось і все сказано, я не буду мучитися.

Це кінець ночі, яка зів'яла,

Кінець безсоння.

Зупинка болю

Не зробив більше шуму, ніж розбитий серце.