Такую печаль я ношу на груди - Вероника Долина

Такую печаль я ношу на груди,

Что надо тебе полюбить меня снова.

Я больше не буду дика и сурова,

Я буду как люди!

Вся жизнь впереди.

Ее ль убаюкать, самой ли уснуть?

Такое не носят московские леди.

Такое, как камень с прожилками меди —

К ней страшно притронуться, больно взглянуть.

Такую печаль на груди я ношу,

Как вырвали сердце, а вшить позабыли.

Но те, кто калечил, меня не любили,

А ты полюби меня, очень прошу.

Такая печать у меня на груди,

Что надо тебе полюбить меня снова.

Я больше не буду дика и сурова,

Я буду как люди!

Вся жизнь впереди

Такий смуток я ношу на грудях,

Що треба тобі знову покохати.

Я більше не буду дика і сувора,

Я буду, як люди!

Все життя попереду.

Чи її заколисувати, чи самій заснути?

Таке не мають московські леді.

Таке, як камінь із прожилками міді.

До неї страшно доторкнутися, боляче глянути.

Таку смуток на грудях я ношу,

Як вирвали серце, а вшити забули.

Але ті, хто калечив мене не любили,

А ти полюби мене, дуже прошу.

Такий друк у мене на грудях,

Що треба тобі знову покохати.

Я більше не буду дика і сувора,

Я буду, як люди!

Все життя попереду