Мой Дом Летает - Вероника Долина

Мне что-то стало трудно дышать,

Что-то со мною нужно решать:

То ли это болезнь суеты,

То ли это боязнь высоты.

О, друзья мои, дышащие легко!

Почему вы всё время так далеко?

Если мог чей-то дом над землёй парить,

Почему моему это не повторить?

Никто не знает, что мой дом летает,

В нём орущие дети и плачущий пёс.

Никто не знает, что мой дом летает…

О, только бы ветер далеко не унёс!

Значительно легче стало дышать —

Вот и всё, что нужно было решать.

А всё-таки чем-то таким грешу,

Что не поддаётся карандашу.

О, друзья мои, дышащие легко!

Почему вы всё время так далеко?

Даже здесь, в этой области неземной,

Вы опять не рядом со мной!

Никто не знает, что мой дом летает,

В нём орущие дети и плачущий пёс.

Никто не знает, что мой дом летает…

О, только бы ветер далеко не унёс!

Вот так я пела, а ты кивал,

А ветер нас относил в океан.

Но, как бы ты ни был самолюбив, —

Я не из породы самоубийц.

О, друзья мои, дышащие легко!

Вы опять далеко.

Даже если отважусь я на прыжок —

Кто постелет внизу лужок?

Никто не знает, что мой дом летает,

В нём орущие дети и плачущий пёс.

Никто не знает, что мой дом летает…

О, только бы ветер, ветер, ветер, ветер…

Мені щось стало важко дихати,

Щось зі мною треба вирішувати:

Тобто це хвороба суєти,

То це боязнь висоти.

О, друзі мої, що дихають легко!

Чому ви весь час так далеко?

Якщо міг чийсь будинок над землею ширяти,

Чому моєму це не повторити?

Ніхто не знає, що мій будинок літає,

У ньому кричать діти і пес, що плаче.

Ніхто не знає, що мій будинок літає…

О, тільки б вітер далеко не відніс!

Значно легше стало дихати —

От і все, що треба було вирішувати.

А все-таки чимось таким грішу,

Що не піддається олівцю.

О, друзі мої, що дихають легко!

Чому ви весь час так далеко?

Навіть тут, в цій області неземної,

Ви знову не поруч зі мною!

Ніхто не знає, що мій будинок літає,

У ньому кричать діти і пес, що плаче.

Ніхто не знає, що мій будинок літає…

О, тільки б вітер далеко не відніс!

Отак я спіла, а ти кивав,

А вітер нас відносив у океан.

Але, як би ти був самолюбний,—

Я не з породи самогубців.

О, друзі мої, що дихають легко!

Ви знову далеко.

Навіть якщо наважусь я на стрибок —

Хто постеле внизу лужок?

Ніхто не знає, що мій будинок літає,

У ньому кричать діти і пес, що плаче.

Ніхто не знає, що мій будинок літає…

О, тільки б вітер, вітер, вітер, вітер…