Неальбомное - Вероника Долина

Давно забыть тебя пора,

А сердцу хочется иначе,

Подружка юности, сестра,

Я о тебе поныне плачу.

Тогда сошла на землю мгла,

Был одинок мой зов напрасный

К тебе, которая смогла

Забыть меня в мой день ненастный.

Как отсечённая рука

Болит и ноет в месте жеста,

В душе моей саднит пока

Твоё пустующее место.

Была, как яблоко, смугла,

Была, как облако, прекрасна —

Всё ты, которая смогла

Забыть меня в мой день ненастный.

Немало дней прошло с тех пор,

Когда душа любила душу,

Ты нарушала уговор —

Ну что ж, и я его нарушу.

Я знаю все твои дела,

Твой путь прямой и безопасный,

Ты та, которая смогла

Забыть меня в мой день ненастный.

Ни слова больше о тебе,

А позабыть смогу едва ли,

Ты по моей судьбе прошла,

Но, слава Богу, лишь вначале.

Когда бы юность не зажгла

В груди моей тот свет бесстрастный,

То ты бы снова предала

В мой чёрный день, в мой день ненастный.

В мой чёрный день, в мой день ненастный.

Давно забути тебе час,

А серцю хочеться інакше,

Подружка юності, сестра,

Я о тебе понині плачу.

Тоді зійшла на землю мгла,

Був самотній мій поклик марний

До тебе, яка змогла

Забути мене в мого дня непогожий.

Як відсічена рука

Болить і ногоє в місці жесту,

В душі моїй саднит поки

Твоє порожнє місце.

Була, як яблуко, смаглява,

Була, як хмара, прекрасна —

Все ти, яка змогла

Забути мене в мого дня непогожий.

Чимало днів пройшло з тих пір,

Коли душа любила душу,

Ти порушувала вмовляння

Ну, що ж, і його порушу.

Я знаю всі твої справи,

Твій шлях прямий і безпечний,

Ти та, яка змогла

Забути мене в мого дня непогожий.

Ні слова більше про тебе,

А забути зможу навряд чи,

Ти за моєю долею пройшла,

Але, дякувати Богу, лише спочатку.

Коли б юність не запалила

В груди моїй той світ безпристрасний,

Ти ти би знову зрадила

У мій чорний день, у мій день непогожий.

У мій чорний день, у мій день непогожий.