Средневековый Диалог - Вероника Долина

Как Ваша светлость поживает?

Как Ваша светлость почивает?

О чем она переживает?

Достаточно ли ей светло?

Ах, худо, друг мой, очень худо,

Мы все надеялись на чудо,

А чуда так и нет, покуда,

А чуда и не произошло.

Что Вашу светлость огорчает?

Что вашу светлость омрачает?

Что Вашу светлость удручает?

Вас любит люд и чтит Ваш двор.

У черни, что же за любови,

Все время вилы на готове,

А двор, прости меня на слове,

Что не сеньор, дурак и вор.

У Вас, мой герцег, ностальгия,

Hо Вас утешит герцогиня,

Она Вам верная подруга,

Ваш брак, я слышал, удался

Мой друг, мы с вами с детсятва близки,

Скажу вам, женщины, так низки

Супруга, мне уж не подруга,

И с ней живет округа вся.

Hе нанося стране урона

Я отрекаюсь, друг от трона

Кому нужна моя корона

И жизнь моя, скажи, кому

Какой, тебе я к черту, светлость,

Долой и чепорность и светскость,

Пойдем-ка лопать макороны,

В ту, симпатичную корчму

Як Ваша світлість поживає?

Як Ваша світлість відпочиває?

Про що вона переживає?

Чи достатньо їй світло?

Ах, погано, друже мій, дуже погано,

Ми все сподівалися на диво,

А дива так і ні, поки,

А чуда і не сталося.

Що Вашу світлість засмучує?

Що вашу світлість затьмарює?

Що Вашу світлість пригнічує?

Вас любить народ і шанує Ваше подвір'я.

У черні, що за любові,

Весь час вила на готові,

А двор, вибач мені на слові,

Що не сеньйор, дурень і злодій.

У Вас, мій герцег, ностальгія,

Hо Вас втішить герцогиня,

Вона вам вірна подруга,

Ваш шлюб, я чув, вдався

Мій друже, ми з вами з дітьми близькі,

Скажу вам, жінки, такі низькі

Дружина, мені вже не подруга,

І з нею живе округа вся.

Не завдаючи країні шкоди

Я відрікаюся, друг від престолу

Кому потрібна моя корона

І життя моє, скажи, кому

Який, тобі я до чорта, світлість,

Геть і чепурність і світськість,

Ходімо лопати макрони,

В ту, симпатичну корчму