Расстрел - Михаил Гулько

Ах, ты, жизнь моя, зима-Колыма,

Светит солнышко и сводит с ума.

Я пожить ещё, увы, не успел,

А меня уже ведут на расстрел.

Конвоиру, как и мне, двадцать лет,

Он ведёт меня, ведёт на тот свет.

Вспоминаю жизнь шальную свою,

Мне бы плакать, а я звонко пою.

Мне бы плакать, а я звонко пою

О девчонке, что безумно любил,

Так любил, что за измену убил.

Ты, конвойный, веришь в Бога аль нет,

Нелегко мне умирать в 20 лет.

Перед смертью отпусти мне грехи,

Отвечает конвоир мой — беги.

Говорит мне конвоир мой — беги,

Заметёт следы метёлка пурги.

Спятил что ли ты от службы, солдат,

Отвечает конвоир — я твой брат.

Я близнец твой по несчастной любви,

Та девчонка, что дождаться клялась,

Вышла замуж за товарища, мразь.

Мама-Волга, отец мой Байкал,

Я бы, братец, далеко убежал

За Амур, за Ангару, за Иртыш,

Но куда ты от себя убежишь.

Я, любя, казнил девчонку свою,

Я назначил ей свидание в раю.

Обещал ей, что приду в небеса,

А обманывать любимых нельзя.

Ах, ти, життя моє, зима-Колима,

Світить сонечко і зводить з розуму.

Я пожити ще, на жаль, не встиг,

А мене вже ведуть на розстріл.

Конвоїру, як і мені, двадцять років,

Він веде мене, веде на той світ.

Згадую життя шалене своє,

Мені би плакати, а я дзвінко співаю.

Мені би плакати, а я дзвінко співаю

Про дівчинку, що шалено любив,

Так любив, що за зраду вбив.

Ти, конвойний, віриш у Бога чи ні,

Нелегко мені вмирати в 20 років.

Перед смертю відпусти мені гріхи,

Відповідає конвоїр мій— біжи.

Говорить мені конвоїр мій— біжи,

Помітить сліди мітла пурги.

Збожеволів що ти від служби, солдат,

Відповідає конвоїр — я твій брат.

Я твій близнюк по нещасному коханню,

Та дівчинка, що дочекатися клялася,

Вийшла заміж за товариша, мерзоту.

Мама-Волга, батько мій Байкал,

Я би, братику, далеко втік

За Амур, за Ангару, за Іртиш,

Але куди ти від себе втечеш.

Я, любля, стратив дівчисько своє,

Я призначив їй побачення в раю.

Обіцяв їй, що прийду в небеса,

А обманювати коханих не можна.