Zbroja - Jacek Kaczmarski

Dałeś mi Panie zbroję, dawny kuł płatnerz ją

W wielu pogięta bojach, w wielu ochrzczona krwią

W wykutej dla giganta potykam się co krok

Bo jak sumienia szantaż uciska lewy bok

Lecz choć zaginął hełm i miecz

Dla ciała żadna w niej ostoja

To przecież w końcu ważna rzecz

Zbroja

Magicznych na niej rytów dziś nie odczyta nikt

Ale wykuta z mitów i wieczna jest jak mit

Do ciała mi przywarła, nie daje żyć i spać

A tłum się cieszy z karła, co chce giganta grać

Lecz choć zaginął hełm i miecz

Dla ciała żadna w niej ostoja

Bo przecież w końcu ważna rzecz

Zbroja

A taka w niej powaga dawno zaschniętej krwi

Że czuję jak wymaga i każe rosnąć mi

Być może nadaremnie, lecz stanę w niej za stu

Zdejmij ją Panie ze mnie, jeśli umrę podczas snu

Bo choć zaginął hełm i miecz

Dla ciała żadna w niej ostoja

To w końcu życia warta rzecz

Zbroja

Wrzasnęli hasło «wojna», zbudzili hufce hord

Zgwałcona noc spokojna ogląda pierwszy mord

Goreją świeże rany, hańbiona płonie twarz

Lecz nam do obrony dany pamięci pancerz nasz

Choć, choć za ciosem pada cios

I wróg posiłki śle w konwojach

Nas przed upadkiem chroni wciąż

Zbroja

Wywlekli pudła z blachy, natkali kul do luf

I straszą sami w strachu, strzelają do ciał i słów

Zabrońcie żyć wystrzałem, niech zatryumfuje gwałt

Nad każdym wzejdzie ciałem pamięci żywej kształt

Choć słońce skrył bojowy gaz

I żołdak pławi się w rozbojach

Wciąż przed upadkiem chroni nas

Zbroja

Wytresowali świnie, kupili sobie psy

I w pustych słów świątyni stawiają ołtarz krwi

Zawodzi przed bałwanem półślepy kapłan-łgarz

I każdym nowym zdaniem hartuje pancerz nasz

Choć krwią zachłysnął się nasz czas

Choć myśli toną w paranojach

Jak zawsze chronić będzie nas

Zbroja

Господи, ти дав мені збрую, колишню збрую

У багатьох битвах він хрещений у багатьох кров’ю

У різьбленому для велетня я спотикаюся на кожному кроці

Бо, як і совість, шантаж гнітить ліву сторону

Але хоча шолом і меч відсутні

Немає в ньому святині для тіла

Це, зрештою, важлива річ

Броня

Чарівні гравюри на ньому сьогодні ніхто не прочитає

Але викована з міфів і вічна, вона схожа на міф

Вона прилипла до мого тіла, не дає мені жити і спати

І натовп радіє гному, який хоче зіграти велетня

Але хоча шолом і меч відсутні

Немає в ньому святині для тіла

Адже це важлива річ

Броня

І така серйозність є в її давно висохлій крові

Що я відчуваю, як це вимагає і змушує мене рости

Може, і даремно, але я стою в цьому

Господи, зніми це з мене, якщо я помру уві сні

Бо хоча шолома і меча бракує

Немає в ньому святині для тіла

Зрештою, це річ варта

Броня

Вони вигукували гасло «війна», будили полчища орд

Зґвалтована тиха ніч спостерігає за першим вбивством

Пекуть свіжі рани, від сорому горить обличчя

Але наша броня дана нам, щоб захищатися

Хоча удар приходить після удару

І противник посилає підкріплення колонами

Він досі захищає нас від падіння

Броня

Зняли жерстяні ящики, знайшли бочки

І лякаються від страху, стріляють тілами і словами

Заборони стрілянину наживо, нехай переможе зґвалтування

Над кожним тілом живої пам’яті здіймається форма

Хоч сонце сховало бойовий газ

А солдат гріється в пограбуваннях

Він досі захищає нас від падіння

Броня

Дресували свиней, купували собак

І в порожніх словах храму поставили вівтар крові

Напівсліпий брехун-священик голосить перед сніговиком

І з кожним новим реченням це посилює нашу броню

Хоча наш час затоплений кров’ю

Хоча думки тонуть у параної

Як завжди, це захистить нас

Броня