Ja - Jacek Kaczmarski, Zbigniew Lapinski, Przemyslaw Gintrowski

Nie jestem piękny, a przyciągam wzrok

Cieszy mnie wstręt w tworzących mnie spojrzeniach;

Sprytu nauczył mnie ułomny krok

Co krok normalny w powód wstydu zmienia

Wiem, że nawiedzam przyzwoite sny;

Bóg mnie spartaczył, jam wyrzut sumienia;

Dlatego wpełzam w dostojne zgromadzenia

Gdzie racją bytu jest bezkarne — my!

A ja na złość im — nie należę

I tak beze mnie — o mnie — gra

Jednego nikt mi nie odbierze:

Ja jestem ja, ja, ja.

W karczmie tak siadam, by mnie widzieć mógł

Każdy obżartuch najzdrowszy i pijak;

To, co mi Bóg dał zamiast zwykłych nóg

Wokół półmiska bezwstydnie owijam

Tym, co mam w miejsce rąk, odpędzam psy

Węszące łatwy łup w chromego strawie

I traci nastrój biesiadników gawiedź

Co śpiewa przy mnie swoje śmieszne — my!

Bo ja na złość im — nie należę

I tak beze mnie — o mnie — gra

Jednego nikt mi nie odbierze:

Ja jestem ja, ja, ja.

Mam pod Ratuszem stałe miejsce, gdzie

Swój tors niezwykły wystawiam na pokaz:

Pomnik wyjątku, drżę z rozkoszy, że

Żadnego z radnych nie przepuszczę oka

Gdy się dębowe już zatrzasną drzwi

By przebieg obrad skryć przed losem plebsu

Wiem, że zdołałem trochę nastrój zepsuć

Tym, co tak godnie mówią, myśląc — my!

Bo ja na złość im — nie należę

I tak beze mnie — o mnie — gra

Jednego nikt mi nie odbierze:

Ja jestem ja, ja, ja

W farze na najświetlistszą włażę z ław

Gdzie przed ołtarzem tęcza lśni z witraży

By, kiedy wierni proszą - Boże zbaw!

-

Móc Mu pokazać, co z mej zrobił twarzy

Więc patrzą na mnie, chociaż kapłan grzmi

Żeśmy jedynie niepoprawnym stadem

Bom namacalnym przecież jest przykładem

Że jest nieprawdą ich chóralne — my!

Bo ja na złość im — nie należę

I tak beze mnie — o mnie — gra

Jednego nikt mi nie odbierze:

Ja jestem ja, ja, ja

Nie jestem sam.

Odmiennych nas jest w bród!

Wciąż otorbionych wstrętem i respektem

Bóg dał z kalectwem pokusę nam — i głód

By się związać w pokręconych sektę

Partia Potworków!

Rząd zatrutej krwi!

Ach, cóż za ulga — unormalnić skazy!

Nakaz szacunku, a nie gest odrazy

Wystarczy — ja!

ja!

ja!

— zmienić w — my!

Nie, nie chcę wpływać i należeć!

I tak beze mnie — o mnie — gra

Jednego nikt mi nie odbierze:

Ja jestem ja!

ja!

ja!

Я не красива, і я впадаю в очі

Я задоволений відразою в поглядах, які створюють мене;

Кульгавий крок навчив мене кмітливості

Який нормальний крок перетворюється на привід для сорому

Я знаю, що маю пристойні мрії;

Мені Бог пошкодив, мені боляче;

Тому я заповзаю на гідні зібрання

Де причина існування залишається безкарною - ми!

А я їм, всупереч їм, не належу

І так без мене – про мене – грає

Одну річ у мене ніхто не забере:

Я - це я, я, я.

У корчмі сідаю, щоб він мене бачив

Кожен ненажер найздоровший і п’яниця;

Що Бог дав мені замість звичайних ніг

Я безсоромно загортаю свою страву

Що в мене замість рук, то я собак проганяю

Нюхання легкої здобичі при кульгавому травленні

І втрачає настрій гостей, які балакають

Що співає смішно поруч зі мною - ми!

Тому що їм назло - мені не місце

І так без мене – про мене – грає

Одну річ у мене ніхто не забере:

Я - це я, я, я.

Маю постійне місце під Ратушею де

Показую свій незвичайний торс:

Пам'ятник винятку, я тремчу від захвату, що

Я не сумую за жодним із радників

Коли зачиняться дубові двері

Щоб приховати хід розгляду від долі простолюдинів

Я знаю, що мені вдалося трохи зіпсувати настрій

Що вони так гідно говорять, коли думають - ми!

Тому що їм назло - мені не місце

І так без мене – про мене – грає

Одну річ у мене ніхто не забере:

Я - це я, я, я

У волості світиться лаз з лавок

Де перед вівтарем веселка сяє з вітражів

Щоб коли вірні просять – Боже спаси!

-

Щоб показати йому, що він зробив із моїм обличчям

Тож дивляться на мене, хоч поп гримить

Ми живемо лише неправильним стадом

Бо я відчутний, зрештою, є прикладом

Що їх хоровий неправда - ми!

Тому що їм назло - мені не місце

І так без мене – про мене – грає

Одну річ у мене ніхто не забере:

Я - це я, я, я

Я не самотній.

У нас багато різних!

Все ще сповнений огидою та повагою

З інвалідністю Бог спокусив нас - і голод

Потрапити в закручену секту

Вечірка монстрів!

Ряд отруєної крові!

Ах, яке полегшення - нормалізувати вади!

Виклик поваги, а не жест огиди

Досить - мені!

я!

я!

- перетворитися на - ми!

Ні, я не хочу впливати і належати!

І так без мене – про мене – грає

Одну річ у мене ніхто не забере:

Я це я!

я!

я!