Mury ' 87 (Podwórko) - Jacek Kaczmarski

Jak tu wyrywać murom zęby krat

Gdy rdzą zacieka cegła i zaprawa

Jakże gnijącym gruzem grzebać stary świat

Kiedy nowego nie ma czym i na czym stawiać

O czym dziś na podwórku śpiewać

Liszajom obsuniętych ścian

Gdzie nawet skrawek nieba ziewa

Na widok tych śmiertelnych ran

Ref.

We wklęsłym bruku tylko lśni

Wieczna bez dna kałuża

I widać w niej groby, groby, groby

Pod całunem naszych dni

Historia się zmieniła w mułu mur

W którym ugrzęzną myśli wzrok i dłonie

Staruszek w czerni, przed kapliczką łzawy chór

Rozmokły tynk jak gąbka nieuchronnie wchłonie

Wieczne światełko tli się jeszcze

Grzeje się w nim, w słoiku kwiat

A za zamkniętą bramą przestrzeń

Ślepej uliczki w wielki świat

Ref.

We wklęsłym bruku tylko lśni

Wieczna bez dna kałuża

I widać w niej groby, groby, groby

Pod całunem naszych dni

Napis na murze dłużej tutaj trwa,

Niż człowiek co wydrapał go z wieczora

Pół wieku dni podobnych do każdego dnia

Na śladach kul tych z wojny, i tych z wczoraj

Ot, co zostaje z wielkiej rzeki

Myśli, zapachów, głosów, barw

W murach podwórka «R» zacieki

W szczelinach warstwy martwych larw.

Droga stąd już tylko w dół

W uścisk gliny, w pleśń i w plusz

Pomiędzy groby, groby, groby,

Których dawno nie ma już

Як вирвати зубці брусків зі стін

Коли іржа прожила цеглою і розчином

Як гнилим завалом поховати старий світ

Коли немає на що нового робити ставки

Про що сьогодні співати у дворі

Лишайники з обвалених стін

Де навіть клаптик неба позіхає

При вигляді цих смертельних ран

Пос.

У увігнутій бруківці тільки блищить

Вічна бездонна калюжа

І в ньому видно могили, могили, могили

Під завісою наших днів

Історія перетворилася на мулову стіну

В якому застряють очі і руки

Старий у чорному, хор плаксивий перед каплицею

Змочена штукатурка, як губка, неминуче вбереться

Вічне світло все ще світиться

У ньому гріється, в баночці квітка

А за зачиненими воротами простір

Тупик у великому світі

Пос.

У увігнутій бруківці тільки блищить

Вічна бездонна калюжа

І в ньому видно могили, могили, могили

Під завісою наших днів

Тут довше тримається напис на стіні,

Аніж той, хто його з вечора подряпав

Півстоліття днів подібних до кожного дня

На слідах від куль з війни і вчорашніх

Те, що залишилося від великої річки

Думки, запахи, голоси, кольори

На стінах двору «Р» є смуги

У щілинах є шари загиблих личинок.

Звідси шлях тільки вниз

В глиняних обіймах, у цвілі й плюшеві

Між могилами, могилами, могилами,

Яких давно немає