Starosc Owidiusza - Jacek Kaczmarski

Cóż, że pięknie, gdy obco — kiedyś tu będzie Rumunia

Obmywana przez fale morza, co stanie się Czarne

Barbarzyńcy w kożuchach zmienią się w naród ambitny

Pod Kolumną Trajana zajmując się drobnym handlem

Umrę, patrząc z tęsknotą na niedostrzegalne szczyty

Siedmiu wzgórz, które człowiek zamienił w Wieczne Miasto

Skąd przez kraje podbite, z rąk do rąk — niepiśmiennych

Iść będzie i nie dojdzie pismo Augusta z łaską

Z dala od dworu i tłumu — cóż to za cena wygnania?

Mówiłem wszak sam — nad poezją władza nie może mieć władzy

Cyrku w pustelnię zamiana spokój jednak odbiera

Bo pyszniej drażnić Cesarza, niż kupcom za opał kadzić

Rzymu mego kolumny!

Wróg z murów was powydziera

I tylko we mnie zostanie czysty wasz grecki rodowód!

Na nim jednym się wspieram tu, gdzie nie wiedzą - co Grecja

Z szacunkiem śmiejąc się z. czci, jaką oddaję słowu

Sen, jedzenie, gra w kości do bólu w schylonych plecach

Wiersz od ręki pisany dla tych, którym starczy — co mają

Piękna tu nikt nie obieca, za piękno płaci się złotem

Pojąłem, tworząc tu, jak z Ariadny powstaje pająk:

Na pajęczynie wyrazów — barwy, zapachy i dotyk

Łąki, pałace i ludzie — drżący Rzym mojej duszy —

Geometria pamięci przodków wyzbyta brzydoty

Zwierciadło żywej harmonii diamentowych okruszyn

Stoją nade mną tubylcy pachnący czosnkiem i czuję

Jak zmieniam się w list do Stolicy, który nikogo nie wzrusza

Kiedyś tu będzie Rumunia, Morze — już Czarne — faluje

I glebą pieśni się staje ciało i świat Owidiusza

Що ж, красиво, коли чужі люди – Румунія колись буде

Омивається хвилями моря, яке стане Чорним

Варвари в дублянках перетворяться на амбітну націю

На колоні Траяна, займаючись дрібною торгівлею

Я помру з тугою дивлячись на непомітні вершини

Сім пагорбів ця людина перетворила на Вічне місто

Звідки завойованими країнами, з рук в руки - неписьменні

Це піде і не лист Августа з благодаттю

Подалі від суду і натовпу — яка ціна заслання?

Зрештою, я сам казав – поезією не може керувати авторитет

Однак перетворення цирку на скит забирає спокій

Бо смачніше дратувати імператора, ніж кадити купців на паливо

Рим моєї колони!

Ворог відірве вас від стін

І тільки в мені залишиться твій чистий грецький рід!

На цьому я підтримую себе там, де не знають, що таке Греція

Поважно сміючись над пошаною, яку я віддаю цьому слову

Спати, їсти, грати в кості до болю в зігнутій спині

Рукописний вірш для тих, кому вистачає - те, що має

Краси тут ніхто не обіцяє, за красу золотом платиш

Я зрозумів, створивши тут, як павук виникає з Аріадни:

У мережі слів – кольори, запахи та дотик

Луки, палаци і люди - трепетний Рим душі моєї -

Геометрія родової пам’яті вільна від потворності

Дзеркало живої гармонії діамантової крихти

Тубільці стоять наді мною, пахнуть часником, і я відчуваю його запах

Як я перетворююся на листа до Столиці, який нікого не рухає

Колись тут буде Румунія, Чорне море хвилясте

А ґрунтом пісні стає тіло й світ Овідія