Portret płonący - Jacek Kaczmarski

Takaś mi przedwczesnym zmierzchem

Gdy przybojem grzmi ocean

Jakbyś nie powstała jeszcze

A już prawie przeminęła

Kształt twój, niemal nieuchwytny

Żarzy się obrysem mroku;

Stoisz niema, jak wykrzyknik

Który uwiązł w gardle grzmotu

Włosy w aureoli ognia

Skronią pełznie lawy strumyk;

Smukła jesteś jak pochodnia

Zapalona na tle łuny

W oczach dymu masz spirale

W ustach krzepnie popiół mokry;

Tylko w szyi tętni stale

Kryształ pulsu nieroztropny

Bije to źródełko tycie

Syczą zgliszcza, ciemność skwierczy;

Nosisz w sobie jedno życie

Nosisz w sobie wszystkie śmierci

Такі передчасні для мене сутінки

Коли гримить океан

Ніби ще не встав

І його майже немає

Твоя форма, майже невловима

Він світиться обрисами темряви;

Ти стоїш мовчки, як знак оклику

Що застрягло в горлі грому

Волосся в ореолі вогню

Через його скроні повзе лавовий потік;

Ти струнка, як факел

Горить проти сяйва сяйва

У вас спіралі в очах диму

Вологий попіл застигає в роті;

Тільки на шиї постійно пульсує

Пульс кристал необережний

Ця весна перевершує схуднення

Попіл шипить, темрява шипить;

У вас одне життя всередині

Ви несете всі смерті в собі