Piosenka żebracza - Jacek Kaczmarski

Dajcie mi proszę, co łaska.

Żebrak — też człowiek do diaska!

Śpiewać już nie mam siły,

Żarty mi się skończyły.

Siedzę na Placu Zamkowym

Z tym, co na plecach zostało,

Sięgam po rozum do głowy,

Lecz rozum by żyć - to za mało!

Tłuką o pierś resztki serca,

Serce nadzieją frymarczy,

Lecz — może jestem oszczerca —

Serce — by żyć - nie wystarczy!

Dajcie mi proszę, co łaska…

Mówią mi — wstań i zapracuj!

Raz jeszcze zakasz rękawy,

Albo zabieraj się z placu

Bo szpecisz piękno Warszawy.

Tu zagraniczni turyści

Widzieć chcą cud odbudowy

A ty wrażenia im niszczysz

Żebrząc na Placu Zamkowym.

Dajcie mi proszę, co łaska…

Gdybym łez trochę miał jeszcze

To bym nad sobą zapłakał

Kto dziś pamięta w rym mieście

Że to ja budowałem barbakan!

Człowiek bez dały urodzin,

Człowiek bez dnia swych imienin —

Życie oddałem urodzie

Renesansowych kamienic.

Dajcie mi proszę, co łaska…

Nigdy nikomu nie znany,

Po łokcie w glinie i w piachu

Ryłem, jak kret tresowany

Tunel na Trasie Wschód-Zachód.

Jakby mi było za mało

Pracy do grobowej deski

Póki sił jeszcze starczało

Stawiałem Zamek Królewski.

Dajcie mi proszę, co łaska…

Nie mówcie więc, że coś niszczę,

Nie mówcie mi, że coś szpecę

Bo moje myśli są czystsze

Niż wasze myśli i serca.

Tkwić chcę tu duszą i ciałem,

Spróbujcie mi to odebrać!

To miasto — ja zbudowałem

By mieć na starość gdzie żebrać…

Dajcie mi proszę, co łaska…

Будь ласка, дай мені свою милість.

Жебрак — теж проклята людина!

Вже не маю сил співати,

Мої жарти закінчилися.

Я сиджу на Замковій площі

З тим, що залишилося на спині

Я тягнусь до голови

Але розуму жити замало!

Вони б'ють залишки свого серця об свої груди,

Серце - надія бармена,

Але - можливо, я наклепник -

Серця - жити - мало!

Будь ласка, дай мені свою милість...

Кажуть – вставай і працюй!

Знову засукайте рукави

Або вийти з площі

Бо ви спотворюєте красу Варшави.

Тут іноземні туристи

Вони хочуть побачити диво реконструкції

І ви руйнуєте їхні враження

Жебрацтво на Замковій площі.

Будь ласка, дай мені свою милість...

Якби у мене було трохи більше сліз

Я б сама заплакала

Хто сьогодні пам’ятає в цьому місті

Що я будував Барбікан!

Людина без дня народження,

Людина без іменини -

Я віддав своє життя красі

Ренесансні житлові будинки.

Будь ласка, дай мені свою милість...

Ніколи нікому не відомий

По лікті в глині ​​і піску

Я закопав, як дресирований кріт

Тунель на шляху Схід-Захід.

Мені ніби цього мало

Робота до дошки смерті

Поки ще вистачало сил

Я побудував Королівський замок.

Будь ласка, дай мені свою милість...

Тому не кажіть, що я щось порушую

Не кажи мені, що я щось псую

Тому що мої думки чистіші

Чим ваші думки і серця.

Я хочу залишитися тут своїм тілом і душею,

Спробуй забрати це у мене!

Це місто - я побудував

Мати на старість, де просити...

Будь ласка, дай мені свою милість...