Litania - Jacek Kaczmarski

Od swych ojców dojrzalsi, kiedy byli w tym wieku

Beznadziejną ich drogą podążamy — na przekór

Czasem słabsi od kurzu wstrzymujemy wichury

I stawiamy pomniki zapomnianej kultury

Czasem twardsi od skały i jak skała nieczuli

Omijamy spojrzeniem wyrywany bruk ulic

Wszechstronniejsi od mędrców myśl chowamy na potem

Nazywamy mus — łaska i światłością - ciemnotę

Bardziej godni od królów z ziemi grząskiej od potu

Ślepym siłom historii wciąż skaczemy do oczu

Lecz mądrzejsi od wodzów, z twarzą nisko spuszczoną

Podajemy im co dzień przerdzewiałe strzemiona

Śmiertelniejsi od kwiatów podnosimy się łanem

Kiedy kosa już w ruchu, a pokosy sprzedane

Sprawiedliwsi od sędziów w trybunale wysokim

Z wyuczonym spokojem przyjmujemy wyroki

Bezwzględniejsi od katów, wreszcie wielcy i sami

Na szafotach gadamy odciętymi głowami

Зрілішими, ніж їхні батьки, коли вони були цього віку

Ми йдемо їхнім безнадійним шляхом – попри це

Іноді, слабкіше пилу, ми стримуємо бурі

А ми ставимо пам’ятники забутої культури

Іноді вони твердіші за камінь і тверді, як камінь

Уникаємо розірваного бруківки вулиць

Ми ховаємо думки, які є більш універсальними, ніж мудреці на потім

Ми називаємо музу - благодать, а світло - невігластво

Достойніший за царів болотистої землі, ніж піт

Сліпі сили історії досі в очах сліпих

Але мудріший за лідерів, з низьким обличчям

Ми щодня даємо їм іржаві стремена

Смертельнішими за квіти ми піднімаємося разом із ланьою

Коли коса в русі і валки продані

Справедливіший за суддів вищого трибуналу

Ми приймаємо речення з вивченим спокоєм

Безжальні за катів, нарешті великі й самотні

Ми балакаємо з нашими відрубаними головами на ешафотах